Глава 8

Скажіть що це жарт. Це не може бути він.

Немножко в мислях:

Знаєте хто наш новий учень. Правильно, та і цілком логічно що це мій колишній. Людина яка довела мені, що в цьому світі не може бути добра.

Я йому довіряла та вірила, це була єдина людина якій я довірилась, і по іронії судьби, я дізнаюсь що він просто поспорив на мене. Хах, це було смішно. Та знаєте, тепер я розумію які люди насправді. Тож я вдячна Богданові. Та попри все я скажу, що я досих пір в нього закохана.

То був сарказм. Богдан це людина яку я не навиджу всім серцем. За той час який пройшов, після нашого розставання, я зрозуміла не навиджу все більше з кожним днем. Та попри все поводитимусь з ним звичайно. 

Тож тепер в клас.

Навіщо воно сюди приперлось? Він спокійним кроком попрямував до задньої парти, за нею ще сиділа якась дівчина. Він навіть на мене не дивився. Дивлюсь на нього, і так бридко. 

Тож до класу ввійшов вчитель, і розпочався урок.

Ну уроки два пройшли на ура. Поспать не дали, та ще й робили зауваження що я нічого не записую. 

І от я іду в кабінет де в нас буде хімія. І чую що мене звуть.

— Елісон, як же ми давно не бачились. Я скучив. - сказав Бодан.

— Да, привіт. Якими судьбами тут?

— Батько знайшов мені нову мати. А ти я бачу змінилась.

— А це як означа, стала кращой чи гіршой?

— Ну мені ти така більше подобаєшся, така вся тиха й безневинна. Скромна та мила. Це ти так змінилась, чи не хочеш щоб усі знали яка ти?

— Хм, а я навіть не знаю. Вирішила пограти в гру.

— Ну хоть щось від колишньой Еліс залишилось. Пам'ятаю вона теж любила ігри. Ну і в чому суть?

— А навіщо це тобі. Хоча, мені просто лінь показувати себе. Просто навчання, просто житя. Все очевидно.

— Хах, Гайдак Гайдак, я знаю що в тебе просто нечого  не буває. Може ти вирішила завестись друзями? Дивно, ти скоріш так в ізгої попадеш, ніж в звичайні круги.

— Ну от і побачимо. А знаєш що саме цікаве в цій грі? Ти ніколи не повернешся назад. Такщо якщо буду принижена, то переграти не вийде. - з цими словами я пішла в клас, скоро урок.

Ну далі все по кругу. Потрапивши до дому я замітила батьків, вони щось обговорювали та після того як я зайшла перестали.

— Лісо іди сюди, нам потрібно обговорити дещо.

— Добре, що ви хотіли?

— В місто приїхала твоя тітка, вона жила в своєї подруги, а точніше вона туди відпочатку тікі на пару днів збиралась. Та тепер їй потрібно побути ще в місті, а її знайома переїзджа, тож вона зупиниться в нас.

— А я її знаю?

— Ні, та ви поладите. В неї також є син, він звичайно тут буде довше, адже він учиться. Ну взагалі щоб знала що до нас їде твоя тьотя та двоюрідний брат. І приїдуть завтра.

Я з шоковим лицем пішла в кімнату. Мало того що я їх не знаю, бачте приїхали вони. В них що грошей нема? Чому не в отель. Ні ну чому стількі років ніразу не навідуватись, а тут тепер не тільки в гості а й пожить. Ні ну…. В мене навіть слів немає. Та ще й завтра. Боже, поможи. Ну за що мені ця кара? От раніше сиділа собі сама в будинку нікого не чіпала, а тепер буду ще й з цими сидіть. БОЖЕ, за що?