Глава 6

— Ти новенька на скільки я розумію?

— Так, мене звати Елісон.

— Нікіта. Говорю зразу, якщо сидиш то тихо.

— Це твоя єдина умова?

— В мене їх багато, та це головна і ти повинна її дотримуватись.

— А чому маю?

— Ну якщо хочеш сидіти на цьому місці, то маєш.

— Хм, мені бути мишой?

— Ооо, чудова ідея. Чому я це перший не запропонував? Мені подобається, миш, а яку ми кличку тобі дамо?

— Ну я дозволяю вирішити це тобі.

— Добре, як скажеш , ти ….

— Ого ти зі мною погодився, ти цим репутацію не зіпсуєш?

— Та що ти, вона дуже якісна, не зіпсується.

— Як скажеш.

— Ітак, кличка. Давай я вже потім придумаю, а то зараз щось нічого хорошого не лізе. - з цими словами він покинув клас.

Дивний він, якщо не захотів сидіти, чому не почав орати щоб пересідала. І як можна тихо сидіти?

Та він мені подобається, характер непоганий. Здається він і вважає що я миш. Ех, не знає він того що мишкі пискляві.

Ну далі все по розкладу, УРОКИ, нудні УРОКИ.

Неповірите, коли я зайшла в дім, там були батьки. Та це нічого не змінили, ніхто не біг до дверей зі словами: "Доню ти дома", чи " Як справи в школі" просто погляд, який на мені зупинився на пару секунд.

Зайшовши до кімнати, я згадала про те що сьогодні багато роботи по переробці моєї кімнати. Тож до вечора я була зайнята кімнатою. Закінчила тільки в 19 годин. Спустившись на низ, я полізла до холодильника, зрозумівши що всеодно нічого нема, я вірішила прогулятись, заодно прикуплю поїсти.

На вулиці подував вітерець, хоча це мягко сказано. Він пробивав всі кістки холодом, та мені це навіть подобалося. Я була в коротких чорних джинсових шортах, та тоненькій толстовці, оранжевого кольору. Даааа, тут люди ще огладуються на мене. Ні я звичайно розумію, вам холодно, то і ходіть в своїх пальтах. А мені і так добре.

Я побачила магазин випічки. Ну ви зрозуміли що сьогодні на вечерю. Круасани, булочки та сік.

Та в ліжко мені не хотілось, а от полозити по темним без фонарних вулицях мені більше сподобалось. Тож я попрямувала по тротуару. Я навіть наушники не брала, та вони й не треба. Розглядуючи околиці, і не замітила як забрила в якийсь переулок. І тут…

— Ей, дівчинко, куди прямуєм? - звернулись до мене якісь два пацана.

Ну що ж Елісон, ти хотіла пригод, ось і вони. Ну раз пригоди, то потрібно ними насолодитись. Ітак, кнопка "Актриса року" ввімкнута.