Глава 5

Засиджуватись на останніх уроках я не мала наміру, тож відразу після фізри я попрямувала до дому. Мені не дуже хотілось туди йти, тож я вирішила що прогулянка, і ознайомлення з новим місцем не завадить.

Під час ходьби я потрапила в парк, а він доволі красивий. І настільки красивий, що я в ньому проходила більше години. Тож з чудовим настроєм я відправилась назад.

І прийшла я до дому в 17:08, довгенько, ну нічого. Батьків як за звичаєм не було. Мені не було чого робити, я звичайно не двієчниця та уроки не роблю. В мене дуже хороша пам'ять, тому я знаю все і так. Звичайно про мою дивовижну пам'ять мало хто знає, не люблю відповідати на уроках, краще двійка.

Поки я лазила в соц мережах, наткнулась на одне фото байка. А я їх обожнюю. Свого в мене звичайно нема, та я дуже хочу. Як не як а водити вмію. Пам'ятаю що колись в різних змаганнях брала участь, а за них і призи отримувала. Тож гроші є. Нада буде прикупить. І тут я зрозуміла, що потрібно в магазин. Як не як, а кімнату потрібно робити затишною.

Тож в передбачинні своїх покупок, я відправилась на шопінг. Пробула на ньом досить довго, поки магазин не закрили. Тож коли я пришла до дому, і подивившись на пакети, зрозуміла що барахла в мене багато, та розібрати я вирішила завтра. На сьогодні я дуже втомлена.

Знову ранок, знову завершення сну. Піднявшись з ліжка я відправилась в ванну кімнату. Прийнявши душ і накрасившись, я вийшла в кімнату вибирати одяг. Настрою не було, тому вирішила вдіть що під руку попаде. І ось я стою перед дзеркалом в червоних штанах та білій блузці, та білими кедами. Бистро перекусив я відправилась до школи.

Я прямую по коридору в свій клас, зараз повинна бути  алгебру. Це, напевне, мій самий любимий предмет. Пройшовши до класу я пішла до свого місця. Деякі зі мною привітались, на що я відповідала охоче. Хоч друзів я не хочу заводити, та й ворогів теж не хотілось би.

Пролунав дзвінок, і до класу зайшла вчителька, здається Марія Йосипівна. Дивне звичайно ім'я, та байдуже.

Сиджу я така нікого не чіпію, і вчителька вирішила провірити мої вміння.

— Елісон, здається - дивлячись на мене каже жінка - прошу до дошки, провірим твої вміння. - я неохоче підійнялась зі стільця, і вийшла до дошки. Там було рівняння, вона що дума що я настільки дурна, задає мені завдання з рівнем складності минулого року. Я на неї подивилась округленими очима, а вона натянула либу. Ех, з матиматикою в цьому році буде складніше.

Я хоча і могла вирішити те рівняння за 5 хвилин, та заради вчитильки вирішила продлити ще на 10. Тож під слова:

— Непогано як для учня восьмого класу, сідай 4.

Я попрямувала до свого місця. Пройшло хвилин 25-30 від початку уроку, як до класу заходить хлопець. Високий, брюнет, і личико непогане. Я його вчора не зустрічала.

— Вибачте за запізнення, можна сісти?

— Ну хоч в школу вирішив навідатись, і то добре. Щож сідай Шевренко.

Ну і як ви вже зрозуміли, звичайно він сів до мене. Взагалі то, мені було байдуже. Наступну половину уроку я просто втикала в дошку, навіть писать не хотілось. І ось нарешті дзвінок, я думала здурію з цією Йосипівною. З облегшенням я почала збирати речі, як до мене заговорив мій сусід…