Глава 3

Прокинувшись, я зрозуміла що не засну, та на телефоні було тільки 7:57. І чого я прокинулась в таку рань, зазвичай я встаю в 10-11 годин. А тут. Ну так як виходу не було, я пішла собиратись.

Вмивши лице, і зробивши легкий макіяж, я наділа білу футболку і чорний комбінізон з вишивкой.

Так як робити було нічого, я пішла на низ, де нікого не було. Та почувши урчання з мого шлунку, зрозуміла шо потрібно прогулятись, і найти магазин.

На вулиці світило сонце, і подував легенький вітерець. Я вирішила піти вулицею, тож як завжди надівши наушники, пішла на пошуки їжі.

Ось через пів часову ходьбу, я все ж нашла невеличкий магазинчик. Зайшовши туди, я нагребла собі їжі. Розплатившись на касі, в мене вийшов непоганий пакет. З веселим вираженням лиця, я попрямувала до дверей. Та невстигла я її відчинити, як в мене врізається якась дівчина, десь такого ж віку як я. Ну хоч пакет не впав, і то дякую.

— Ой, пробач, я не навмисне. - сказала мені дівчина і дивилась на мене, наче я її щас начну бити. Мене це розсмішило.

— Нічого, но краще будь обережнішою в наступний раз, самаж ледве не впала - можливо б, я і почала б виясняти чому вона не дивиться по сторонам, і наліта на всіх, но так як зі мною нічого не сталось, не бачу в цьому причини.

— Постараюсь, вибач ще раз.

На цьому я вирішила закінчиту нашу "дуже" цікаву розмову і піти нарешті до дому. Прийшовши в дім, в гостинній вже були батьки.

— Привіт, Доню, о ти в магазині була? - Звернулаль до мене мати, яка сиділа на дивані і пила щось, напевне кофе.

— Привіт. Так в магазині. Вирішила прогулятись.

— Елісон іди на верх перевдягнись, до нас прийдуть гості, щоб була готова. - Звернувся до мене батько.

— А може я посиджу в кімнаті, і нікому не мішатиму? - ну чесно не люблю сидіти з ними і слухати їхні нудні бесіди, поповуду того що давно не бачились, як життя і що нового, і найчастіше про роботу.

— Ні, і це не обговорюється. Це наші давні друзі. - батько був дуже обурений моїм запитанням.

— Ех, ну добре. Я піду?

— Так, іди. Вони прийдуть через пів години, щоб була готова.

— Добре. -  Вдповіла я незабувши прихопити з собою пачку печива. Що б бути не настільки голодною за столом. І коли їх цікавитиме те чого хочуть не вони, а я.

Ці пів години пройшли дуже швидко, та я встигла підкрасити лице косметикою, та вибрати наряд: чорні штани та оранжевий топ.

Коли я спустилась на низ, на мій образ ніхто й не звернув уваги. Всі звикли. Звичайно правельніше б, було надягнути сукню. Та я їх не навиджу. Звичайно були випадки, коли я їх вдягала, та за все життя не більше десяти раз. Ну не все так погано як здається. Хоча я і вдягла звичайні штани та футболку, виглядало це дуже красифо.

Тільки я спустилась з сходів, пролунав дзвінок в двері. Батьки пішли відчинять, а я чекала поки ті зайдуть.

Першою зайшла жінка, ща нею і чоловік.

— Доброго дня, ти напевне Елісон, дуже рада знайомству. - протянувши мені руку, привіталась жінка і в відповідь, я  пожала її руку - Мене звати Дарина Федорівна, а це мій чоловік - показавши рукою на поряд стоящого - Андрій Сергійович.
— Доброго дня, я теж дуже рада знайомству.- Ледве натягнувши радісну усмішку, відповіла я.

Весь вечір пройшов дуже нудно, та мені здалось підозрілим, скільки не сиділа на вечерях з батьками, мною ще ніхто так не цікавився, як ці люди. Навіщо їм знати стільки про мене. Мені навіть здалося що вони розмовляли зі мною більше ніж з батьками. Також дуже часто говорили що в них є син, і йому теж 16 років, та він був дуже зайнятий, тому не прийшов. Що було дуже дивно, навіщо їм про нього згадувати.

Ну взагалі люди і не такі погані, як я думала з самого початку.

Нарешті після того як гості рішили піти, мене відпустили до моєї кімнати. Я за весь день так втомилась, що як тільки прийняла душ, зразу завалилась на кровать і заснула.

Прокинулась як ви вже догадались, від крику будильника. Як же мені хотілось подрімати ще п'ять хвилиночок. Та з моїми п'ятьма хвилинами, я запізнюсь до школи. Тож зробивши з себе людину, на що в мене пішло менше чим пів години. І надівши чорний сарафан і білу блузу з відкритими плечима, незабувши при цьому  захопити портфель, пішла на низ. Доставшо йогурт з холодильника та бистро ним перекусивши, пішла в школу. Я приблизно знала де вона знаходиться, адже під час прогулки незабула цим поцікавитись. І вже чез 20 хвилин я стояла перед новою школою. 
Ех, як же я не навиджу місце, під назвою школа. Та що поробиш. З такими думками, я направилась на пошуки кабінету директора.