Глава 2

Мій ранок почався з неприємного звуку, а саме будильника. Як же мені не хотілося прокидатись. Та переборовши своє бажання полежати під теплип покривалом, я вимкнула будильник та направилась в ванну кімнату.

Виконавши всі водні процедури, я пішла на кухню щоб щось перекусити. Там зустріла маму яка щось готувала.

— Доброго ранку. Що на сніданок? - звернулася я до матері.

— Ооо, Доню, ти вже прокинулась. На сніданок яєшня. Сідай. Вона вже готова. - мама поклала передімною миску з їжею. - Смачного.

— Дякую. - на кухню зайшов батько.

— Ви вже готові, чудово. Через час від'їжджаємо.

— Добре тату. - можливо вам здалося що ми ладим і нівіть дуже добре, та це не так. Їм уже давно байдуже на свою доньку. Та незважаючи на це, ми спілкуємось як дружня сім'я. Скажіть же це дивно.

Ось я оглядаю кімнату, розмислюючи чи не забула чого.
Взявшись за ручку валіз, я почала виходи до машини.

Попакувавши речі в машину, ми зрушили з місця. Так як ми їдем в друге місто, дорога дуже довга. Втикнувши наушники в уши, я почала дивитись у вікно, за яким збирались темні хмари. Напевне буде дощ, обожнюю таку погоду. За роздумами про новий будинок і нову школу, я не помітила як заснула.

Прокинулась я від слів мами:

— Еліс, прокидайся, ми на місці.

Відривши очі, я подивилась на годинник на руці. Він показував 16:37. Зрозумівши що їхали ми більше восьми годин, я вийшла з машини.

 Переді мною був великий двох поверховий будинок. А він більше чи попередній.

З цими думками я зайшла в дім. Перше що я побачила це велику прихожу, пройшовши далі була залла в біло-сірих тонах. Мій погляд впав на сходи, що ведуть на другий поверх.

— Елісон, твою кімната буде на горі, можеш вибирати. - повідомив мене батько.

Я не тратячи часу пішла на гору. Роздивившись всі кімнати, я зупинилась на кімнаті в кінці коридора з ліва. Вона була в різних кольорах сірого, що не могло не подобатися. В кімнаті була  велика кровать, шкаф купе ( що, що, а одяг я люблю), стіл ( точніше два, ще туалетний), та ще одні двері, напевне в ванну кімнату. Та найбільше мене радувало підвіконня воно було таке белике, що я б з радістю спала прям на ньому.

Розіклавши всі речі я пішла на низ щось перекусити. Батьків не було чути, напевне вже пішли на роботу. Зайшовши на кухню, я зрозуміла що в холодильнику нечого нема. Я була дуже рада, адже останній раз їла ще з ранку. Так як, я незнаю де тут що находиться, а на дворі вже давно потемніло, направила свій путь до кімнати, з позитивним вираженням лиця. Мене радувало що завтра неділя, а отже прокидатись рано не має потреби. Посидівши в телефоні, я зрозуміла що вже пізно 2:49, а отже пора баіньки. Тож під спів китів, який лунав з мого шлунку, я погрузилась в царство Морфея.