Глава 24

Не думала, що цей рік пройде настільки швидко... Хоча насправді цей рік кардинально змінив моє життя, але на щастя тільки у хорошу сторону.. 10 клас я закінчила на відмінно, можу собою пишатися:) Зараз я у своїй кімнаті готуюся до нашого концерту, тому маю виглядати ідеально... Мій погляд зупинився на сукні кремового кольору з оголеними плечима та пишними рукавами... Спереду вона була короткою, а ззаду довгою... Загалом ідеальною... Зробивши макіяж я накрутила своє волосся та побігла на кухню до батьків... Так, вам не причулося... Ми живемо всі разом, тато переїхав до нас і нам дуже добре.. Нарешті я відчуваю, що таке любов обох батьків, якої так мені бракувало:) 
- Доню ти наче справжня супер зірка!- промовив тато...
А мама додала:
- Красунечко наша, ми так тобою пишаємося.
- Дякую вам за все... Я дуже вас люблю!!!
- І ми тебе- одночасно промовили батьки і мама додала - передавай мої вітання Роману...
- Обов'язково, все я побігла... Цілую вас..
Я так довго чекала цього моменту, коли все повернеться на свої місця... Спочатку це були трохи не звично, але я швидко звикла і до батька, і до того, що тепер ми всі разом:) 
На мій подив, Роман чекав мене біля під'їзду... Адже я гадала, що ми зустрінемось вже перед концертом у школі, треба ж усім підготуватися... Але я бачу, що він встигає геть усе.. Мені так подобається ця його пунктуальність... Щойно побачивши мене, хлопець одразу ж взяв мене за талію та приблизив до себе із словами:
- Ти сьогодні неймовірно гарна:) Не дарма я закохався саме у тебе..
- Я теж тебе люблю, Ром... Але може ми поїдемо до школи, щоб не запізнитися:))
- А може ти спочатку поцілуєш мене?- з посмішкою дивлячись на мої вуста, запитав Роман...
Але я хитро посміхнулася йому у відповідь та сказала:
- Поцілую, але після виступу... Мусиш потерпіти..
- Я постараюся, але нічого не обіцяю.- Роман засміявся, намагаючись все ж таки доторкнутись до моїх губ..
Але я вправно ухилилася від нього та просто поцілувала у щоку... Ну а що таке? Я теж хочу трохи його позлити:) Він такий милий коли сердиться...
Через кілька хвилин ми були вже в школі, та разом з Владом та Деном налагоджували свої інструменти... Зала почала наповнюватися учнями та вчителями. А моє серце від того, тільки більшого хвилювання... Виявляється, що все ж таки я трохи боюся сцени. Та коли Роман підморгнув мені, стало трохи легше.. Світло ліхтарів зосередилось на нас, залунала музика від гітари та барабанів... Співати я починала першою, і в мене це вийшло... Зрештою до мене приєднався Роман та нахилившись до мікрофона взяв мене за руку. Так стало і ще легше... Ми співали дивлячись один одному в очі та тримаючись за руки, так як тоді, коли ми вперше почали співати... Та тепер цей час був ніби тільки для нас, більше нікого не існувало, не було ніякої сцени, глядачів, а музика грала сама по собі... Коли пісня закінчилась ми припинили співати, але не дивитись один  одному в очі та зрештою наші вуста злились в поцілунку... Почулись гучні аплодисменти, а Роман прошепотів мені: Ти моя любов, ти моя музика..
А й справді, саме вона нас поєднала... Та й в той момент, існували тільки він, я та наша любов до музики:) 
                     THE END..