Глава 23

Пройшло вже досить багато часу з того дня, коли я нарешті пробачила свого батька. Його виписали з лікарні і ми почали проводити більше часу разом. Мені навіть здається, що між ними з мамою знову зароджуються якісь нові почуття, або це прокидаються старі ... Ніколи в житті б не подумала, що буду рада їхньому воз'єднанню, але тепер все змінилося і кожна мамина посмішка приносить мені ще більше тепла:) Виявляється, що за своїм характером я дуже схожа на тата, отже не тільки спільний колір очей нас поєднує:) У школі також все налагоджувалося... Бойкот поволі відмінили, та й за інцедент з Алісою взагалі забули, ну або просто не хочуть згадувати. Гадаю, вона набридла всім із своїм ниттям.. Через те, що на неї ніхто не звертав увагу вона поїхала за кордон разом із своїми батьками. Думаю, це на краще. Ніхто більше не буде створювати не зручне становище для нас з Романом... Доречі, про нас:) Тут також все чудово... Хлопець часто зізнається мені в коханні та почуттях, а я ще й досі від цього ніяковію... Хоча він каже, що це робить мене дуже милою... Звичайно ми не забуваємо про музику. Куди ж без неї?! Часто зустрічаємося у їхнього "лігві" разом з Владом та Деном... Романові дуже повезло із друзями, вони такі класні:) Всі разом ми готуємося до основного концерту для випускників, які цього року закінчують школу. І не можу повірити, що я це кажу, але ми будемо співати мою пісню... Хоча краще сказати, нашу пісню:) Я така щаслива...
Сьогодні також мої емоції зашкалювали від несподіванки... Пізно ввечері я сиділа на кухні та пила чай, поки мама з татом говорили по телефону.... Та тут задзвонив і мій телефон... Стоп..що? Ната мені дзвонить? А вона не помилилася номером? Та все ж я підняла трубку..
- Привіт, Ань, нам потрібно зустрітися..
- А не занадто пізно для зустрічей? - здивовано запитала я...
- За це ми подбали... Просто вийди на вулицю...
Так я і зробила .. Біля мого будинку стояло таксі, а біля нього Ната з Асею.. Чесно, вони шокували мене своєю присутністю...
- Що ж, знаю між нами було багато непорозумінь, та все ж ми хочемо помиритися - почала Ася.
- Так, а ще хочемо щоб ти разом із нами станцювала завтра у групі підтримки з баскетболу...
- Якщо чесно дівчата, я дуже погано танцюю - засумнівалася я..
- Ну будь ласка, Анічко, виручки нас, ми всього тебе навчимо... Заради Роми, йому буде важлива твоя підтримка на цих змаганнях...
- Ну гаразд...
- Дякуємо...- промовила дівчата підбігаючи до мене, щоб обняти...
Я поїхала з ними, щоб зробити кілька репетицій .. В нас навіть не погано виходило.Пишаюся собою:)
Вже наступного дня я дуже хвилювалася.. Зробила макіяж, заплела хвостик та побігла до школи... Серце в той момент билося із скаженою швидкістю, а в голові лунало: "Тільки б не осоромитися..." Вже в школі я зустрілася з Натою та Асею, які одразу ж повели мене до вбиральні, щоб приміряти костюми для виступу... Якщо чесно мені було трохи ніяково, вони занадто вульгарні, ну або мені тільки так здається... Костюми синього кольору з оголеними ногами, щось по типу коротенької спідниці... Виглядало гарно, але для мене трохи не звично... Розпочався перший матч, проте наші хлопці програли його.. Тому до нас прибігла Марія Олександрівна з проханням:
- Дівчатка, ваш вихід.. Підбадьорте наших хлопців, вони у вас вірять і я також:) Додайте їм трохи впевненості, ми маємо в грати цю гру..
Моє хвилювання нікуди не зникло, але заради Романа я була готова на все.... Наш виступ розпочався, і на наше щастя все проходило чудово , навіть я нічого не забула... Роман був точно здивованим, адже не відводив від мене погляду та задоволено посміхався...Після виступу, я підбігла до хлопця та поцілувала його, а потім швиденько побігла до дівчат... Все, мотивації получив на повну:) 
(Роман Петренко): Я і справді був приємно вражений побачити Аню у групі підтримки, та ще й такому вигляді... Її голі ніжки так заводили мене... А коли вона поцілувала мене, то я подумав, все хлопці, гра точно почалася!!!
Нарешті наші хлопці почали перемагати.. І не просто в одному матчі, вони виграли всю гру... Ми з дівчатами стояли збоку, поки до нас не прибігли Роман, Влад та Ден... Їхні обличчя просто світилися від радості. Роман підійшов до мене та без вагань поцілував, прошепотівши: "Дякую за підтримку.." Влад та Ден були трохи не рішучими, тому Ната з Асею взяли ситуацію в свої руки та самі наважилися поцілувати їх, на що хлопці відповіли звичайно ж, взаємністю:)