Глава 20

Прокинулась я ввечері у своїй кімнаті.. Ну звичайно ж, я заснула... Ого, ще й так довго спала.. Спустилася на кухню, де завжди була мама.. Вона все мені пояснила, і в один момент мені стало трошки сумно, що я не попрощалася з Ромою, проте моя фея промовила:
- За швидко ти хочеш з ним прощатися... Роман сказав, що заїде за тобою ввечері. Тому якщо не хочеш виглядати перед ним, як зараз, раджу йти швиденько збиратися:)
Я підбігла до мами, поцілувала її у щоку та з посмішкою на обличчі сказала:
- Ви в мене найкраща:)
А потім швидко побігла до своєї кімнати, робити макіяж та вибрати щоб одягнути .. Це завжди дуже складно. Гадаю, кожна дівчина зрозуміє мене, це просто невід'ємна частина нашого із вами життя... Макіяж я зробила дуже просто та швидко, а от з вибором одягу потрібно було трошки попітніти... Та все ж таке переривши всю свою шафу, я вирішила одягнути сукню... Та щойно взявши її до своїх рук, на мій телефон прийшло повідомлення від Романа: "Одягнись тепліше.. На вулиці прохолодно... Вже їду за тобою:) " Тому сукня знову опинилась у шафі, а я знову відкрила свої пошуки... Зрештою зупинилась на чорних шкіряних штанах, широкого крою, чорному топі, та білосніжній сорочці, щоб накинути зверху... Все ідеально, а головне тепло.. Зізнаюсь, мені дуже приємно, що Роман так дбає про мене, це так мило:) Мама також оцінила мій наряд.... І поки ми з нею про щось розмовляли, у двері квартири хтось подзвонив... Це був Роман, з величезним букетом квітів.... В мене їх сьогодні дуже багато, але всеодно приємно... Тому я промовила:
- Тобі не обов'язково купувати мені квіти, при кожній нашій зустрічі:) Але дякую, тобі.. - взяла букет у руки, та поцілувала свого опонента у щоку..
- Та я не на кожні, а на особливі зустрічі...
- Тооож, в нас сьогодні особлива зустріч?? 
- Ну якщо я тобі про все розповім, вона вже не буде такою особливою:) - відповів хлопець та повернувши погляд на мою маму, сказав - Ілона Максимівна, я забираю вашу доньку на цей вечір...
- Гаразд Ромчику, тільки привези її не дуже пізно... Довіряю тобі, не підведи..
- Авжеж:) Гарного вечора, Ілоно Максимівно...
- І вам, діти:) 
Взявши у мами офіційний дозвіл, ми пішли до його автомобіля.. Дорога здалась трохи довгою, тому я наважилась спитати:
- Ну то куди ми їдемо? Ром, мені дуже цікаво... Ну скажи мені...
- Потерпи, ми майже приїхали..
Інтригант..... Вже не можу спокійно сидіти на одному місці, так цікаво:) Що ж це за сюрприз такий? Та ще й до того ж так далеко? Зрештою, після довгої поїздки, машина все ж таки десь зупинилася... Але я не мала уявлення де... Хлопець вийшов з машини та попрямував до моїх дверцят, щоб відчини їх:
- Ань, заплющ очі, та не підглядай:) 
Заплющивши очі, я дала йому свою руку та обережно з його допомогою вилізла із машини... Ведучи мене кудись, я чула від нього одні й ті самі слова: "Обережно.. Тут камінь... Помалу..." І це було настільки приємно та водночас хвилююче, що просто не можливо описати словами. Моє серце билося із скаженою швидкістю, проте я досі намагалася тримати свої очі закритими та відчувала, як хлопець міцно та ніжно тримає мою руку...  Зрештою, через деякий час, ми зупинилися... І я почула голос хлопця:
- Ми прийшли... Відкривай очі..
Помалу розплющивши свої зіниці, я знову відчувала те приємне хвилювання, та коли бачила цю неймовірну картину, хотілось просто закричати від радості та всіх цих емоцій, що охоплювали мене в ту секунду:) Ми опинились на пляжі біля моря... Золотий пісок на якому були хаотично розташовані свічки з яскравим полум'ям та спокійне на той час море, яке освічувало сяйво місяця... Все було ніби в казці: пелюстки троянд вели до покривала на якому були розміщені фрукти та шампанське з келихами... Я дивилися на це все, і просто не могла повірити своїм очам, в мене навіть відібрало мову...
(Роман Петренко): Очі Ані горіли від здивування та радості:) Її щоки знову покрилися тим легеньким рум'янцем, який так їй личить.. Вона часто прикривала своє обличчя руками, приховуючи свій задоволений вигляд. Дивилася то туди , то на мене і щиро посміхалася... Моє серце горіло теплом, коли я бачив її прекрасну посмішку:) В той момент так захотілось доторкнутись до її солодких вуст, та знову відчути їхній смак... Та вона випередила мене і сама потягнулась до поцілунку, після чого прошепотіла:
- Ром, дякую тобі... Це...це... неймовірно гарно.
- Це ти в мене неймовірна - насправді щиро сказав я, та схопившись за її ідеальну та спокусливу талію, знову ніжно доторкнувся до її губ...
Аня ще й досі ніяковіла від кожного мого доторку.. Це настільки мило, що мені хочеться торкатися її вічно, щоб тільки її обличчя покривалося тим прекрасним рум'янцем:) 
    Наш вечір проходив ідеально... Я ще й досі не могла стримувати своїх емоцій, тому без зупинки посміхалася, тим самим викликаючи посмішку у Романа...Ми розмовляли на різні теми, час від часу піднімаючи бокали із шампанським... По закінченню всього вечора, ми вирішили заспівати нашу пісню:) Час ніби зупинився, легенький вітер розвіював пісок, а бурхливі хвилі витали по морю... На той момент ми забули про всі проблеми, були тільки я, він та наша музика:)