Глава 19

На наступний день мене виписали із лікарні.. Роман приїхав за мною на своїй машині.. Зайшов до моєї палати з величезним букетом ромашок, які я так обожнювала, а потім поцілував мене із словами:
- Скучив за тобою... Радий, що нарешті тебе виписують...
- Я теж цьому дуже рада:) 
Ми з Романом були вже на подвір'ї лікарні та прямували до його машини... Та в той момент перед нашими ногами зупинився білий автомобіль... У марках не розбираюся, тому вибачайте:) З неї вистрибнула моя мама, а за нею той чоловік... І чому ж я не здивована? Непогана машинка, але що йому знову треба? Я ж вчора вже все сказала..Мама обняла мене, вона виглядала такою радою... І тут я почула знову той огидний голос:
- Анечко сідай, я відвезу тебе з мамою додому...
- Ні, я вже маю свій транспорт- відповіла я, навіть не дивлячись у його сторону...
- Ілона Максимівна, ви можете також поїхати разом з нами, якщо звичайно захочете?? - запропонував мій опонент..
На що мама відповіла:
- Дякую, Ромчику... Ти такий хороший хлопець.. З радістю, поїду разом з вами...- а після короткої паузи промовила до того чоловіка - Вибач Євгене, донька важливіша... ( За весь цей час ви нарешті дізналися, як звати мого, огидно та боляче навіть подумати, батька... Знайомтеся, Косач Євген Володимирович) 
Роман посадив нас з мамою на заднє сидіння своєї машини, ну і вже сам сів за кермо... Наші погляди часто перетиналися у дзеркалі заднього виду, від чого одразу ж на обличчі в обох з'являлися посмішки. А в мене як і зазвичай рум'янець на щоках... Після лікарні я почувала себе такою стомленою, ніби після довгої ранкової пробіжки... Та здається я все ж була виснажена морально, а це ще гірше, ніж фізично:( 
(Роман Петренко): Через деякий час я помітив, що Аня заснула на плечі у своєї мами... Напевно стомилася, моя маленька?! Коли ми вже були на місці призначення, мама Ані, хотіла її розбуди та я зупинив її із словами:
- Ілона Максимівна, не треба... Нехай поспить.... Я віднесу її до вас у квартиру. Не хвилюйтеся. Краще візьміть її букет та речі, а про неї я подбаю...
Я взяв свою "музику "на руки та поніс до будинку... Ілона Максимівна йшла попереду, відкриваючи для нас геть усі двері. Добре, що хоч їх було не багато, та й на потрібний поверх, можна було дістатися ліфтом... На моє щастя, Аня була дуже легенькою, тому без перешкод я доправив її до квартири.. Поклавши її на ліжко, я поцілував дівчину у щоку. Перед тим знову помітив той самий папірець. Вона ще досі його не відпускає. Цікаво, що ж в ньому таке?  Та зрештою, повернувся до Ілони Максимівної...
- Дякую тобі... Романе, залишишся на чай? Я спекла ягідний пиріг:) Можливо і Анечка зараз прокинеться....
- Я б залюбки... Але я спізнююсь до школи... Вибачте Ілоно Максимівно.. може іншим разом.. Якщо ви не проти, то я заїду за Анею ввечері?
- Так, звичайно:) Прогулянки їй підуть на користь...
Попрощавшись із мамою Ані, я поїхав до школи... На одній із перерв, до мене підійшла Ден та Влад... Ого, а я думав, що наша банда розпалася, після того випадку з Алісою... Всі так підтримували її у бойкоті... Цікаво, що ж на цей раз? 
- Хей, Ром...- привітався Влад і додав- Ти вибач нас, це було дуже тупо... Та Аліса, а ще її подруги збили нас з пантелику... Ти ж розумієш що Ната з Асею, для нас не байдужі...
- От бачите, ви також вибрали тих, кого любите...Так і я, вибрав Аню..
- Тепер ми розуміємо - сказав Ден- Мир? Банда повертається?
- Звичайно, брате..- посміхаючись відповів я....
- А і доречі, ми будемо тільки раді, якщо новенька, ой тобто Аня, буде співати разом із нами... Але може тоді Ната з Асею також будуть приходити?
- Пацани, я вас обожнюю... Звичайно, хай приходять..  Трохи розширемо наше лігво... Але тільки не сьогодні, Аня щойно з лікарні, гадаю співати не зможе:(
- Хей, чувак... Ще поспіваєте разом:) Не кіпішуй - з посмішкою, підбадьорюючи мене, сказав Влад...
Знаєте, мені не вистачало нашої банди.. Я радий, що вони зрозуміли мене і вся банда знову у зборі.