Глава 16

Звичайно, я прокинулась не у себе вдома... Проте я помітила, що Романа біля мене не було... І куди ж це він зник? Та щойно я згадала про нього, він знайшов до кімнати тримаючи у руках тарілку з млинцями та чашку ароматної кави... Навіть не забув про маленьку трояндочку... Це так романтично:) Він підійшов до мене, і поклавши тацю на столик промовив:
- До тебе дзвонила мама, але ти так мило спала, що я не хотів тебе будити..
- І що вона казала? Надіюсь, той чоловік покинув нашу квартиру...
- Нуу, цього я не знаю, проте я повідомив її, що з тобою все добре, і що ти зі мною..
Я поцілувала хлопця у щоку, та прошепотіла:
- Дякую тобі...
- Скоріше снідай... Мама спеціально для тебе приготувала ці млинці...
- Дякую... Але ти вже снідав?
- Авжеж... Я пішов одягатися, а ти їж, смачного...
Я також одягнулася та доївши свої млинці з кавою, пішла на кухню, щоб помити за собою посуд... Саме в той момент, до кухні завітала Катерина Сергіївна:
- Доброго ранку, Анечко.. Тобі сподобались млинці?
- Доброго ранку... Звичайно, що так... Вони неперевершені... Сподіваюсь, що поділетесь їхнім рецептом..? 
- Звичайно, дорогенька.. Доречі, Роман чекає тебе на подвір'ї...
- Добре... Ще раз дякую... Гарного дня Катерино Сергіївна...
- І тобі Анечко...
Попрощавшись з мамою Романа, я вибігла до нього на вулицю... Він чекав мене біля своєї машини... А після того, він схопив мене за талію та притиснувши до себе сказав:
- Сподіваюсь сьогодні ти також залишишся у мене... Батьки будуть дуже раді...
- Ром, я б з радістю... Проте не хочу залишати маму саму, та ще й до того ж на самоті з тим чоловіком...
- Ти настільки його ненавидиш, що навіть не хочеш називати батьком?
- Так, ненавиджу... Він прогавив той шанс, коли я могла так його називати... Я взагалі не розумію, чому він приперся сюди, через стільки років? - згадавши про це все, мій настрій знову був наповнений злості...
Але в той момент, я відчула як хлопець проводить рукою по моєму обличчі, а потім каже:
- Не треба.. не засмучуйся... Краще поїхали до школи...- посміхнувся та поцілував мене у носик....
Від цього я дуже зніяковіла, проте змогла вгамувати свої емоції... Через деякий час ми приїхали до школи... Настрій здається покращився, адже ми обоє посміхалися, та не надовго... Дорогою до класу ми знову зустрілися з Алісою та її притрушеними подружками... Вони дивилися на нас з такою злістю та зверхністю, що мені хотілось провалитися крізь землю... Хммм, не знаю як це пояснити, але здається, Роман зрозумів, те що я зараз відчуваю, та взяв мене за руку... Після чого почувся голос Аліси:
- Це так огидно ...
- Чудово! - насмішкувато промовив хлопець, а потім поцілував мене прошепотівши на вухо:
- Їй огидно, а я цього хочу постійно...
І знову поцілував мене.. Після чого я промовила:
- Годі дурненький, ще вчителі побачать ...
Він тільки посміхнувся, його це аж ніяк не хвилювало... А от Алісі взагалі не подобалось, скривившись вона пішла до класу, кинувши нам зловісний погляд... Та нам було байдуже. В такі моменти, для нас нікого немає, існуємо тільки я та він... Зрештою ми також зайшли до класу, сівши за свої парти... Напевно тільки уроки та цей клас розділяв нас, адже ми сиділи окремо один від одного... Хоча думками та душею завжди були разом. Часто перетиналися поглядами, навіть забуваючи, що за нами спостерігає весь клас... Розпочався урок Марії Олександрівної... Та й так загалом, проходили решту уроків... Урок за уроком, перерва за перервою, і день помалу добігав кінцю... Роман відвіз мене до мого будинку, ми стояли біля під'їзду та прощалися...
- Так не хочу тебе відпускати - промовив хлопець...
- Я теж не хочу йти.. Але мама...
Він не дав мені договорити, перебивши мої слова довгим поцілунком... Після чого сказав:
- Я все розумію, до завтра...
- До завтра - посміхаючись відповіла я, та поцілувала свого опонента у щоку на прощання... А потім побігла додому.. На мене вже чекала мама, на моє щастя, того чоловіка не було... Не дочекався мене, яка прикрість:) Та мама виглядала не дуже задоволеною:
- І як ти мені це поясниш? Соромиш мене перед своїм батьком...
- Тааак, на цьому закінчуємо... Але для вас повторю, він мені НЕ батько,і ніколи ним не буде...
- Донечко, чому ти така?
- Яка? Ви гадала, що я побіжу до нього в обійми, після всього що він зробив .. Тільки через мій труп... І мамо, я благаю, тільки не кажіть, що ви пробачити йому????
- Аню, це не зовсім так... Він ще не покинув свою теперішню дружину... Проте сказав, якщо ти захочеш, то він покине її і повернеться до нас... Хіба це не чудово?
- Мамоооо, ні це не чудово! Це жахливо...  Що ж, я не хочу, можете так і передати йому. Я не хочу, щоб він повертався до нас... Зніміть вже свої рожеві окуляри, люди так просто не змінюються... Та ще й до того ж, такі як він... Я не хочу щоб ви знову страждали, і взагалі, не хочу щоб ви більше з ним бачились...
Після того я попрямувала до своєї кімнати... Мої щоки горіли від злості... Ну чому все так складно? За що мені це все???