Глава 10

Вихідні пройшли досить вдало, ну принаймні деяка його частина точно... Загалом, мені зараз важко описати свої емоції, але вони неймовірні:)
(Роман Петренко): Після того вечора я провів Аню додому, і насправді почувався дуже щасливим, як ніколи в житті:) Та через деякий час до мого будинку знову під'їхало таксі, і з нього вийшла Аліса.. Я не розумів, що вже їй від мене треба? Адже ясно дав знати, що ми з нею не можемо бути разом... Поводила вона себе досить дивно, хотіла щоб я поцілував її, вибачалася, казала, що любить мене... Але я засвідчив їй протилежне, адже моє серце належало зовсім іншій дівчині:) Її це розлютило і вона казала, що я про це пошкодую, і що вона помститься і мені,і Ані... Вона збожеволіла, чи що? Нехай тільки спробує доторкнутися до Ані... Я посадив її у таксі, і вона поїхала геть, дивившись на мене злим та образливим поглядом... Як же ж вона не розуміє, що я не люблю її?!!!! Та й ніколи не любив, все між нами було, це коротенький роман, як з усіма іншими дівчатами до неї... Та зустрівши Аню, все набагато змінилося...
Зібравшись та поснідавши разом з мамою, я взяла свою сумку і пішла до школи... Ну а мама як і завжди на роботу. Після першого уроку я зустрілась із Ромою... А ви помітили, що я все менше і менше називаю його Петренком? Дивно, правда:) 
- Привіт... Знаєш я багато думав над твоєю піснею...
- І що надумав? - посміхаючись запитала я..
- Продай мені свою пісню. 
- Стоп .. Ти це зараз серйозно? - промовила я, адже дуже здивувалася його пропозиції і надіялась, що він просто жартує..
- Серйозніше не буває... Твоя пісня може набрати значних успіхів у плані музики...
Він мене розчарував:( Адже це була моя авторська пісня, та й продавати її мені не дуже хотілося... Проте хлопець не замовкав:
- Ти тільки назви ціну... Всі гроші світу за цю пісню...
- Гроші вирішують не все. І є такі речі, що не продаються - відрізала я, ледь не заплакавши...
Здається, він хотів ще щось сказати, але я пішла не озираючись... Я була настільки розчарована.. Ну не могла я просто так продати свою пісню... Це перша пісня придумана мною, і як же ж я могла її продати... Він би продав комусь свою пісню? Хммм, сумніваюся:( 
(Роман Петренко): Я сказав щось не так? Чому вона пішла? Бліннн, здається я засмутив її. От же ж я бовдур..  Але я і справді хочу купити в неї цю пісню, проте залишити її авторські права... Я йолуп, забув їй про це сказати... Ну скажу пізніше, нехай трохи охолоне..
Настрій спав до нуля... Після чотирьох уроків, до мене зателефонував незнайомий номер:
- Доброго дня, якщо не помиляюся, ви Анна Косач? 
- Так, а ви хто? - тривожно запитала я
- Головний лікар швидкої допомоги. Ваша мама Ілона Косач потрапила в ДТП... Стан стабільний, готуються до операції...
- Я вже їду...- ледь із себе видавила..
Тому відпросившись у директора, порятувала до лікарні... Я так боялась, що зможу втратити маму... Мені було так страшно, що я просто не знала, що робити.. А ця невідомість , буквально вбивала мене.. Бо не знала, що чекає на мене далі. Через деякий час, я була вже у лікарні та підписувала дозвіл на операцію.... Руки тремтіли не на жарт.. Але я добре трималася... До мене підійшов лікар:
- Косач? Дозвіл для операції підписали? Чудово! Маємо вам повідомити, що у вашої мами проблеми із серцем, тому для більшої безпеки, нам потрібно вводити деякі препарати, щоб операція пройшла вдало.. Як ви самі розумієте, припадати не здишевих.. Потрібно 50 тис грн, до завтра....
Після того, як я почула про те серце, гадала, що моє просто вистрибне із грудей... Чому я дізнаюся про це тільки зараз? Чому мама приховувала від мене, що у неї проблеми із серцем? Що мені тепер робити? А головне, де дістати такі гроші до завтра... Моє тіло повністю тремтіло, навіть розболілася голова ... А паніка мене не покидала:(   Після хвилинних роздумів, я наважилась подзвонити до Романа, було байдуже вже геть на усе, тільки б мама була живою:( Йшли довгі гудки і я почула знайомий голос:
- Аню, я радий, що ти мені подзвонила.. Хотів все нормально пояснити...
- Ром, будь ласка, давай не зараз.. Я згодна на продаж пісні... Мені дуже потрібні гроші, мама потрапила в ДТП... Ти зможеш привезти мені їх до лікарні...- тремтливим голосом, похлипуючи промовила я..
- Вже їду...
Стало трохи легше, але сльози не зникали із моїх очей... У вікні я побачила машину, яка під'їхала до лікарні, з неї вийшов Роман... Я без зайвих думок, вибігла до нього на вулицю... І одразу ж кинулась йому в обійми... Він гладив мою голову і промовляв: "Все буде добре..." А я просто плакала. Ще так ніколи мені не було боляче.. Проте ці звичайні три слова, трохи мене заспокоювали... Хлопець взяв мене за руку, і разом зі мною зайшов до лікарні... Потім знайшов лікаря, який саме мав оперувати мою маму і про все з ним домовився... А я просто сиділа на кріслі, чекала, час від часу плакала. Бо сильно боялася за життя мами.. Роман підійшов до мене, навприсядки сів і витерши мої сльози з обличчя, сказав:
- Все, перестань... Лікар сказав, що все буде добре... Але от з мамою ти можеш побачитися тільки завтра... Тому поїхали додому..
- Ніі, я залишусь тут... Не кину маму саму...- ледь вимовила крізь сльози...
(Роман Петренко): Напевно вперше в житті, не можу спокійно дивитися на те, як дівчина плаче.. Та ще й до того, ж та яку я сильно люблю... Я заспокоював її як міг, і зрештою мені це вдалося... Вона погодилась поїхати додому... Але відпустити її саму, я точно не міг, та ще й у такому стані... Тому ми поїхали до мене додому... Спробую хоч якось її відволікти...
Я понад усе не хотіла покидати лікарню, але все ж після вмовлянь Роми, я погодилась... Через кілька хвилин ми були біля його будинку... І одразу ж попрямували до його "лігва". Я сіла на диван і просто мовчала.. Настільки морально сьогодні виснажилась, що навіть не хотіла говорити... Хлопець приніс мені теплого чаю, а сам сів за гітару... Його дотики до струн, трохи заспокоїли мене... Та потім я почула:
- Не хотів тебе сьогодні засмучувати, але зовсім забув сказати про те, що авторські права на пісню залишаються за тобою попри все...
- Але ж ти вже купив її у мене..- здивовано сказала я
- Забудь про це все... Тепер ця пісня наша, якщо ти звичайно цього хочеш..
Такі банальні слова дали мені ковток свіжого повітря... А "наша пісня" знову змусила мої щоки покритися рум'янцем... Я піднялася із дивана, та обняла Рому, промовивши: "Дуже хочу"  Хлопець також обійняв мене, після чого ніжно доторкнувся до моїх губ та сказав:
- Так, лягай на диван, тобі потрібно відпочити... А я трохи пограю для тебе.
Слухняно сіла на диван взявши у руки подушку та слухаючи приємні звуки його гітари... З часом я помічала, що мене хилить на сон... Але трохи прийшла в реальність почувши від нього:
- Ти вже хочеш спати?! Тоді давай я не буду тобі заважати:)
- Ні, будь ласка...пограй ще трохи - жалібно посміхаючись попросила я.
Від чого Роман тільки посміхнувся і почав далі грати... Зрештою я настільки стомилася, що під ці чудові звуки просто заснула, останнє відчувши, як він накрив мене ковдрою.
(Роман Петренко): Вона заснула і виглядала такою милою... Я накрив її ковдрою... За той час зміг детально роздивитись риси її обличчя.. І зрозумів, що вона - моя мрія, моя музика і моє натхнення... Я більше ніколи не дозволю, щоб вона плакала.. Просто не зможу спокійно на це дивитися... Навіть не хотілось покидати її одну у кімнаті, тому вмостившись на стільці я ще раз оглянув її поглядом, від чого одразу з'явилася посмішка, і також поринув у сон:)