Глава 9

(Роман Петренко): Цілий вечір я думав тільки про неї... Згадував її голос, ту пісню, її очі та щоки, які так горять рум'янцем, коли зустрічаються зі мною.. Взагалі, Аня перша дівчина, яка ніяковіє біля мене, адже решту дивляться так ніби хочуть буквально проковтнути мене...Я так хочу побачити її сьогодні, але блін, зараз же субота... Хоча я запрошу її до себе... Хочу разом з нею заспівати ту пісню..
Ранковий настрій був чудовим.. Я згадувала той поцілунок, від чого завжди ніяковіла... Ну а мама тільки те і казала, що я закохалася... Не могла я це заперечити, але й стверджувати це я також не могла. Снідаючи, я помітила як на мій телефон прийшло повідомлення від....Романа...Мій шок у шоці..Він серйозно мені написав?
- Доброго ранку... Хотів запитати тебе, чи не проти ти, щоб ми заспівали твою пісню разом...?
- Це було б чудово:) Але от коли, а головне де?
- Сьогодні:) У моєму будинку, зараз кину адресу...
- Ок...
- До зустрічі Аню, чекаю на тебе..
Моє серце знову билось із швидкістю світла.. Я розповіла все своїй мамі, яка саме в той момент уважно слідкувала за моєю реакцією на його повідомлення... Ну а що звичайна реакція, посмішка аж до вух.. Нічого не звичайного:) 
- Анечко, то він так тебе на побачення кличе??
- Та звичайно, що ні.. Він просто хоче заспівати разом із зі мною пісню.. - ледь стримуючи свою посмішку, відповідаю я і додаю- Але все ж таки, що мені одягнути?
- Проблема для кожної дівчини - насмішкувато промовила мама - Проте зараз щось придумаємо...
Обожнюю свою мамочку:) Вона в мене найкраща, ідеальна, неймовірна, одним словом найкраща за всіх і за все. Ніхто так не розуміє і не підтримує мене як вона.. Мама для мене як подруга, тому навіть не боюся розповісти їй про хлопця, рано чи пізно, вона б все одно про нього дізналася... А так, я зможу отримати від неї море корисних порад..Тому з мамою мені пощастило... Ми пішли до моєї кімнати. Я сиділа на ліжку,поки мама рилася у моїй шафі... Зараз все було у її руках, та й її смаку я довіряю, все під контролем! Після довгих пошуків, моя фея простягнула мені вибраний нею одяг: м'ятний топ та спідницю такого ж самого кольору, а ще білу сорочку, щоб накинути зверху.. Кажу ж смак у неї ідеальний, а цей сьогоднішній лук просто чудовий. Все як я собі і уявляла... Потім мама бралась за моє волосся та макіяж... Підфарбувавши вії та зробивши делікатні стрілки на очах, мама вирішила заплести моє волосся у два колоски.. Я не сперичалась, сьогодні я повністю у її руках... Бліннн, я і справді виглядаю чудово... І не занадто святково, і не занадто просто.. Всього у міру.. З надмірною радістю, я обняла свою фею та сказала:
- Ви в мене найкращі...
Після чого викликала таксі, та подалась за вказаною адресою, яку дав мені Петренко... Я досі хвилювалася, а коли під'їхала до його будинку, то почала переживати все більше і більше...  Я так боялась, що виглядаю занадто, або взагалі дуже просто для нього. Він ж мажор, а в них свої забаганки... Хоча за словами мами, я маю подобатись йому, такою як я є...  В той момент двері паркану відчинилися, і з'явився Роман.. Чому ж я знову зніяковіла?
(Роман Петренко): Побачивши Аню в такому образі, я гадав, що зараз із рота у мене просто тече слина... Ця дівчина вражає мене з кожним днем все більше і більше... Так хотілось притягнути її до поцілунку, але я боявся, що вона втече через мою нав'язливість.. Тому стримався... Хоча це було трохи важко:) Зараз я просто понад усе хотів бути біля неї... Дивне відчуття, коли тобі нічого не потрібно, тільки дихати одним повітрям з нею, дивитися у її глибинні очі та чути схвильований голос...
Хлопець взяв мене за руку промовивши:
- Маєш чудовий вигляд...- а після короткої паузи, додав- Проте не будемо гаяти час, ходімо:) 
Я просто кивнула головою..Як ж я дурненька, вже мову навіть відбирає.. Петренко повів мене до заднього ходу, де розташовувався, цитую: його "лігво" музики... В очі одразу ж кинулись музичні інструменти хлопців, зручний диван та оформлення у більш хлопчачому стилі... Найбільше мені сподобалися море маленьких ліхтариків... Навіть була невеличка сцена...
- Давав спочатку ти сама заспіваєш... Хочу послухати та пригадати слова пісні...- запропонував мені хлопець..
- Гаразд - видавила із себе я...
(Роман Петренко): Насправді я не просто хотів пригадати слова пісні, а знову хотілось поринути у її голос... Ну справді, може прозвучати божевільно, але більш чистого та ніжного голосу я ще не чув... Коли вона зупинилась, я взяв у руки гітару та забрався до неї на сцену... Від чого вона тільки посміхнулася...
Нарешті настав той хвилюючий для мене момент. А можливо і для нього також?! Залунав звук, струн гітаи і ми затамувавши подих почали співати пісню... Причому ми дивились один в одному очі.. Я так хотіла відкинути погляд, бо розуміла, що починаю знову ніяковіти, але я не могла, бо його погляд зупинився тільки на мені і не відводився ні на мить... По звичці я трималась за штатив мікрофона... Не знаю чому, але тоді відчувається більша впевненість... Кажу ж, пояснити цього не можу:) Та через деякий час, я відчула як Роман ніжно доторкнувся до моєї руки... І так ми співали, дивлячись один в одному очі, та тримаючись частково за руки... З кожним продовженням пісні, я ніяковіла все менше, ніби моя довіра до нього збільшувалась.. Я була дуже рада, що не виглядала як той запечений рак:) Зрештою, пісня закінчилась, ми досі дивилися один на одного, проте мовчали... Після невеликої мовчанки, я все ж почула тихий голос Петренка:
- Знаєш, я ніколи не вірив в любов...І можливо зараз це прозвучить не дуже правдоподібно, але саме в такі моменти, здається я відчуваю саме це...
Він замовк, але його очі багато про що говорили, насамперед про хвилювання... Я гадала, що більше не буду ніяковіти, але після своєї відповіді, мої щоки знову стали червоними, мов ті помідори:)
- Хммм, здається...я теж ..відчуваю те саме..- на диво спокійно промовила я:)
Після чого одразу ж відчула як Роман доторкнувся до моїх губ... Можливо між нами і справді те відчуття, що починається на букву "К"... Ми ж обоє це відчуваємо:)