Глава 8

І що це вчора було? Можливо він просто стомився і саме тому наговорив мені всіляких дурниць? Ну не можу я йому подобатись, чи зрештою можу? Я нічого не розумію.... Ще й цей поцілунок, повністю збив мене з пантелику.. Хоча кого обманюю, Петренко занадто класний, щоб бути правдою... Але ця його любов до музики, тільки проявляє більше цікавості у мені... Але мені страшно також визнати, що він мені подобається... А якщо він просто пожартував, або ще гірше, хоче щоб Аліса приревнувала його.. Проте так думає тільки мій мозок, адже хоче знайти розумне рішення цієї "проблемки". А от серце відчуває, що його слова щирі і він каже правду... Не знаю, чому ж воно так вірить? І чому ж так сильно б'ється, коли опиняється поруч з ним?
Зранку настрій був дуже хвилюючим і переповнений емоціями. Треба було негайно комусь про це розказати, щоб я повністю не згоріла від цього хвилювання... Зробила макіяж, заплела хвостик та одягнула форму. Все лук до школи готовий... Я спустилась на кухню, де на мене як і завжди чекала мама.... І не знаю я, чи вона екстрасенс, чи по мені аж настільки видно, що я переживаю, але вона запитала:
- Донечко, з тобою все добре?
- Ну загалом так.. проте вчора дещо трапилось, і я не знаю, що робити сьогодні?
- Можливо я допоможу, розповідай!- даючи мені чашку з чаєм, затвердила мама..
Я спокійно видихнула і почалось:
- Пам'ятаєте, я вже розказувала вам про Романа Петренка... Ну от, вчора на концерті він зізнався мені, що я йому дуже подобаюся... Та й загалом він дуже класний, і співає, і на гітарі грає... Нууу.. ... Я не знаю...мамо...
- То ти закохалася Аню?
- Яяяя, та ннніі, напевно, не знаю...Нуу, я також відчуваю до нього симпатію, але зараз в мене йде боротьба між моїм розумом, який каже, що він просто бреше мені, і серцем, яке запевняє вірити йому...
- Анечко, моя тобі порада, слухай тільки серце, в такій справі розум не дуже допоможе... Довіряй своїм відчуттям, але роби все з головою, без всіляких дурниць!
Я обняла маму, подякувала їй за пораду та побігла до школи... Зізнаюсь, моє хвилювання нікуди не зникло, а коли я зустрілась із Петренком у школі, то воно тільки збільшилося... Ми перетнулися з ним у коридорі..
- Радий тебе бачити. Як твої справи? - запитав у мене хлопець
- Здається, все добре. А в тебе?- чомусь зніяковіючи запитала я..
Проте відповіді не почула, бо до нас підійшла Марія Олександрівна, та попросила Романа принести з комп'ютерного класу, її ноутбук.. Саме на її подив  хлопець погодився, та з посмішкою на обличчі пішов за тим ноутбуком... Вчителька перекинула погляд на мене і запитала:
- Що це з Петренком? Він навіть не відпирався... Якось дивно..
Я просто відповіла, що не знаю, і хотіла вже йти до свого класу, як зовсім ненароком мої очі побачили у музичній залі піаніно... Я так люблю цей інструмент... Тому без вагань, я зайшла до кімнати, сіла за піаніно і почала грати... Так давно я не відчувала того, як мої пальці торкалися клавіш... Справжній кайф, вам цього не зрозуміти:)  Не знаю, що тоді на мене найшло, але в мене з'явилось велике бажання заспівати свою власну, авторську пісню:
   "Твій погляд зупинився на мені..
   Так хочу знов зустріти його в натовпі..
   Так знову хочу я відчути це...
   Як очі твої, охоплюють мене...
    Так хочу відчути, так побачити..
    Як наші погляди зустрілися..
    Відчути, побачити знову...
   Про нашу романтичну розмову" 
Я так захопилась своїм співом, що навіть не помітила як до класу зайшов Роман... Моє обличчя знову покрилося рум'янцем...
(Роман Петренко):  я вже ніс цей ноутбук до Марії Олександрівної, та почувши цей ніжний знайомий голос, я зупинився... Ця дівчина дивовижна, її голос ніби зачарував мене. А ця пісня? Я ще ніколи не чув її.
Хлопець дивився на мене і я не знала, що робити... Тому спробувала нічого не сказавши, просто втекти звідти... Але мені не вдалося. Петренко спіймав мене за руку та наблизив до себе... Моє серце знову почало тремтіти.. Що ж це зі мною коїться?
- Що це за пісня? Я вперше її чую..
- Ти перший, хто взагалі її почув..
- Чекай, чекай.. Хочеш сказати, що це ти її написала?
- Нуу, так, а що тут такого?
- Та це ж так круто... Нарешті знайшлась дівчина, яка так само як і я шаленіє від музики...
- От бачиш тепер, в чому ми схожі:) - щиро посміхаючись, сказала я...
На його обличчі також засяяла ще більша посмішка...
- Але знаєш від чого тепер я більше шаленію?
- Хммм, і від чого це?
- Від тебе та твого голосу...
Все він просто вбив мене... Постріл в самісіньке серце. Викликайте швидку, або одразу похоронне б'юро.. А ще краще поліцію, нехай заберуть його, поки моє серце не відновить дихання... Я червоніла з кожною секундою все більше і більше... Я просто мовчала, бо не знала, що сказати... Все що я відчула як його вуста знову доторкнулися до моїх...Не знаю як це пояснити, в хімію між людьми я ніколи не вірила, гадала, що це все казочки, про які розповідають закохані люди. Від таких думок робилось навіть огидно... Та в той момент я справді відчувала якусь хімію.. Дивні відчуття охоплювали мене.
(Роман Петренко): Блінн, навіть не знаю, чи відчуває вона те саме, що відчуваю зараз я.. Я прекрасно чую, як сильно б'ється її серце, чи це так у мене? Аня справді зводить мене зрозуму... Ще ніколи мені так не подобалась дівчина... Хммм, Аліса була однією з моїх чергових фанаток, та й стільки разів зізнавалась мені у коханні, що я був просто змушений закрутити із нею типовий для мене роман... Хоча цього шаленого почуття кохання, до неї я не відчував, та й взагалі я не вірю у кохання... Гадав, що походжу трохи з Алісою, потім знайду ще якусь гарненьку фанатку... Все це й так не серйозні стосунки... Проте зараз я відчуваю зовсім протилежне... Я не хочу відпускати Аню ні на мить.. Але й сам не розумію, чому мене так тягне до неї??!!
Про такі ніякові моменти слід попереджати завчасно.. Щоб я морально підготувалась, а мої щоки не горіли при кожній зустрічі наших вуст..
- Вибач, але мені треба бігти - швидко промовила я, відвертаючись, щоб той не помітив мою дурну посмішку...
Вже збиралась іти геть, так хотілось втекти, щоб не показувати наскільки мені зараз ніяково.. Проте встигла почути трохи неочікувану відповідь:
- Побачимось? - ніби запитуючи мене сказав хлопець...
Я покрокувала до класу, а щоб мої слова були ефектнішими, повернула голову у його сторону та посміхаючись відповіла:
- Хммм, у нас з тобою ще попереду багато уроків... Тому гадаю, серед нашого "великого" натовпу ти зможеш знайти мене:) - після своїх слів я навіть трохи засміялась.. Ну серйозно? Ще ж так багато уроків, куди він збирається прощатися? Кумедний він...
(Роман Петренко):  Після її слів, та заворожуючого сміху, мені одразу ж пригадались слова її пісні: "Твій погляд зупинився на мені" Зараз мені здається, що ці слова саме про мене... Бо у всі ці моменти мої очі, завжди шукають тільки її:)