Глава 5

Здається все пішло не за планом... Я не сподобалась своїм однокласникам.. Хоча чого я очікувала? Вони ж багатії, зі своїми примхами, а я звичайна дівчина, яка живе у звичайнісінькій квартирі і полюбляє музику. Ні, краще сказати, не уявляє свого життя без музики... Всі кому я сподобалась, це були тільки вчителі. Завдяки моїм знанням та наполегливості я змогла знайти підхід і спільну мову з кожним вчителем, тим самим здобувши їхню прихильність. Ще й ця Аліса, з чого вона собі взяла, що мені потрібен її Ромчик? Фууу, огидно це все... Закохана парочка.. Напевно ніколи цього не зрозумію, бо дуже сумніваюся у те, що колись закохаюся... Але як то кажуть, ніколи не кажи ніколи :) Зібравши свою сумку та думки до купи, я попрямувала до школи... Проте якби я знала, що зі мною там станеться, то ніколи би в той день туди не пішла... Спочатку все було нормально і нічого не віщувало біди. Я піднімалася сходами і побачила там Петренка, який розмовляв про щось із хлопцями. В той же момент ні звідки на мене посипався порошок від цементу.... Я була повністю білою, перед тим як запанікувати я встигла помітити Алісу, яка сміючись бігла із порожнім мішком від цементу... Мені вже просто хотілось заплакати... Всі були шоковані так само як і я, проте не на довго, адже через деякий час почувся гучний сміх.. Звичайно, це було дуже кумедно:(  Аліса прибігла до натовпу хлопців та кинулась Петренку на шию, а потім сміючись подивилась на мене із словами:
- Я ж казала, тримайся від Ромчика подалі...
Я просто побігла геть... Який сором. Щоб ця Аліса крізь землю провалилася... Я забігла до вбиральні і навіть не помітила як за мною увійшов Роман і одразу ж простягнув серветку.. Хммм, вона мені дуже допоможе:( 
- Нащо ти пішов за мною? Можеш бігти до своєї Аліси, і похвалити за чудову роботу... Тепер я схожа на страховисько...
- Ти і так гарна, не переживай:) - посміхаючись помив Петренко і додав-  Ти не ображайся на Алісу, вона із своїми приколами...
- Петренко, краще йди звідси... А то ще засміють, що ти у дівочій вбиральні сидиш, та ще й з таким страховиськом!!!!
- Нехай кажуть, що хочуть.. І перестань ти себе страховиськом називати.... Це ж звичайний цемент... Кажу ж ти і так гарна...
Щооо? Як він мене назвав? Не знаю чому, але мені було приємно це чути... Можливо цей Петренко не такий уже і поганий... Хоча не будемо поспішати з висновками. Поживем побачим!!! Зрештою я попросила Романа піти геть, щоб спокійно витерти із своєї голови залишки цементу. На моє щастя він пішов без різних скандалів і даремних прохань... Розпочались уроки і я вже сиділа за своєю партою. Ще й досі я помічала насмішкуваті погляди своїх однокласників... Як і завжди урок проходив спокійно... Але це було не надовго. Адже через деякий час на всі телефони прийшло повідомлення із нашої спільної групи.. Тільки не це???! Аліса зняла все на відео, весь мій позор...Сміх у класі тільки пожвавився, і ніхто його не приховував. Я на той же момент буквально вилетіла з класу і останнє що встигла почути як вчителька промовила:
- Косач, ти куди? Косач??
Та мене це не зупинило... Вперше в житті я відчувала, що мені і справді образливо. Що ж я зробила такого поганого? За що мені це все? Йдучи коридорами, здається я почула як вчителька гукала і Петренка,і теж запитувала куди це він іде? Проте я думала, що мені просто почулося.. Я швидко йшла до виходу , з мого обличчя вже встигла покотитися сльоза, проте я відчула як хтось схопив мене за руку і приблизив до себе... Це був Роман... І що йому вже треба від мене? Він торкнувся рукою мого обличчя, тим самим витерши мою сльозу, а тоді сказав:
- Хей, Аню не плач... Та забий ти на тих придурків ... Їм палець покажи, і вони будуть сміятися...
- Краще не підходь до мене, а то Аліса побачить, то ще потім тарганів на мене напустить...
- Цього вже я не дозволю, обіцяю тобі:)
Не знаю що так вплинуло на мене, чи його слова, чи до біса гарні очі, але я повірила йому... Моє серце підказувало, що я б вірила кожному йому слову, і він би завжди мав рацію... Не знаю, не можу детально пояснити що я тоді відчувала... Але скажу так, відчуття приємне:)