Глава 4

З того моменту, як я забрала свої документи із школи пройшло цілих три місяці... Я довго прощалася із своїми вчителями та однокласниками... Було сумно їх покидати, після 9-ти років навчання разом. Але є таке слово як треба, тому я була змушена це зробити... Макс так і не змирився з моїм рішенням... Ну що ж, я його не змушувала... Заради більшої продуктивності у новій школі, я звільнилася із своєї роботи, забравши останню зарплату, яка мала забезпечити мене новим одягом та канцелярією. Пройшло літо, і вже сьогодні я мала потрапити до нової, як я її називаю, багатої школи.  Виявилось, що там усі носять форму. Для мене це трохи неочікувано, адже в попередній школі кожен одягався як хотів... Хоча, як на мене, нова школа - нові правила! Та й у багатеньких свої тараканчики у голові, з цим я нічого не вдію... Одягнувши форму, яка складалася із блідо-жовтого плаття та синього піджака, я зробила легенький макіяж та попрощавшись із мамою попрямувала у нове життя:) Зізнаюсь, було дуже страшно.. На порозі мене зустрів Орест Іванович - директор цього закладу... Він був чоловіком поважного віку, але як на мене із чудовим почуттям гумору... Всередині приміщення виглядало ще краще ніж на зовні... Можна сказати, що я була вражена. Подих перехоплювало від кожного пройденого коридору... Директор зайшов зі мною до нового класу, де здається, всі були вже у зборі.... Я хвилювалася, але мій погляд був сконцентрованим та дуже серйозним... А от погляди нових однокласників свідчили про те, що я їм не дуже подобаюся... Ну і байдуже, я не чекаю їхнього схвалення... І тут після моїх роздумів почувся голос Ореста Івановича:
- 10 клас, дозвольте мені відрекомендувати вашу нову однокласницю Анну Косач... І так, без зайвих запитань.. Вона обдарована дівчина, тому вчитиметься з нами... Гарного дня...
Після своїх слів директор вийшов із класу, ще раз мені посміхнувшись... Одразу за ним увійшла вчителька, і я сіла на вільну парту... Боковим зором я помічала, мені тут не раді... В класі панувала важка і не зовсім дружня атмосфера... Чесно, мене це трохи лякало... Першим уроком була математика... І вчителька промовила: 
- Так, хто бажає піти до дошки і виконати завдання..... Ну звичайно, ліс рук... Петренко!.. так, ти.. може хочеш виконати завдання!? - звернулася вона до світлового хлопця, який саме в той час голосно сміявся...
Але він відмовився і сказав:
- Краще хай новенька піде... Її перевірите..!!
Хммм, він думав, що я це не виконаю, чи як? З математикою я на ти, тому в мене було все під контролем! Марія Олександрівна, так звали вчительку, кинула погляд на мене і я без зайвих питань, пішла до дошки... Виконавши завдання я почула:
- Це найкраща відповідь, яку я коли не будь бачила... Косач, молодець!!
Завжди приємно чути похвалу, ще й до того ж заслужено! Але в той же момент обізвався той самий хлопець:
- Там не було нічого складного. Маріє Олександрівно, ви перехвалюєте новеньку..
- Петренко, радила б тобі краще взяти кілька приватних уроків у Ані, а не сперечатися з вчителем...- суворо промовила Марія Олександрівна..
- Без проблем- нахабно відповів хлопець і подивившись на мене сказав: То що новенька, будуть приватні уроки?
- Я придуркам уроки не даю! - голосно заявила я і вийшла із класу...
Не думала що колись мені може зіпсувати настрій якийсь мажор... Ну добре, він дуже гарний мажор. Класна стрижка, світле волосся, темні сірі очі але занадто нахабний... Точно не мій типаж! На перерві, коли спокійно сиділа і чекала наступного уроку до мене підійшла моя нова однокласниця. Здається її звали Алісою... Та вона прийшла до мене з не дуже хорошими намірами, а одразу ж сказала:
- Хей, ти, новенька!? Не смій ображати мого Ромчика... А то будеш мати справу зі мною!
- Ти це зараз, за Петренка? Чи за кого?- здивовано запитала я, адже і справді не розуміла за кого вона це говорить, мала тільки свої здогади...
- Саме так... Він король школи, музикант і мій хлопець, тому краще ні лізь до нього...
Музикант??? Блііннн, ого.. Невже хтось також захоплюється музикою? Хоча занадто він придуркуватий, як на музиканта.. Та все ж я змогла відповісти Алісі:
- Мені байдуже хто він. Хоч король цілого світу.... Та й не потрібен він мені, нехай сам менше своїх п'ять копійок вставляє, і тим менше зі мною стикатиметься! 
Здається дівчина хотіла щось ще мені сказати, проте я пішла не озираючись... Не хотілось влаштовувати скандал на пустому місці, та ще й через якогось хлопця. Все це занадто безглуздо!