Глава 3

Вже цілий рік я працювала офіціанткою і водночас навчалася в школі... Звичайно спочатку було трохи важко, але я до всього звикла.. Здається тепер я навіть не уявляю свого життя без цієї роботи. З Максом ми також дуже здружились, навіть частіше розмовляли у школі. А ввечері, йдучи додому наші теми не закінчувались. Хоча з кожним разом вони ставали все банальнішими і не такими цікавими... Мене все більше захоплювала музика, у свій вільний час я намагалась придумати свої власні пісні..  Інколи навіть виникало бажання заспівати її для Макса, та він навідріз відмовлявся, мовляв, музика це не його... Звичайно, мене це трохи засмучувало, адже я гадала, що він як мій друг міг би розділяти мої інтереси, але це не так. Хоча я вислуховую геть усе, про що він мені розповідає. І про банальний футбол і різні спортивні змагання, в яких я зовсім не бачу сенсу. Але все ж слухаю, бо вважаю Макса своїм другом і тим самим даю йому свою підтримку... Шкода, що він цього не може дати і мені:( У мами також справи йшли в гору. Вона витягнулась на високий рівень своїх навичок і виглядала від цього щасливою... Я така рада знову бачити її посмішку, справжню, щиру і не таку за якою вона ховала свої сльози.. Все налагоджувалось... Проте в школі на мене чекав неабиякий сюрприз. Чи краще сказати велика несподіванка!? Після першого уроку до мене підійшла Галина Степанівна - директор нашої школи, з проханням піти у її кабінет.. Звичайно я погодилась, хоча не розуміла для чого... Сівши на своє крісло, директора промовила:
- Аню, у нас для тебе є хороша новина.. Проте все залежить тільки від твоєї згоди..
- Яка новина, Галино Степанівна?
- Як і завжди, наша школа повідомляла про успіхи наших учнів... Оскільки ти, Аню, вже дев'ять років підряд вчишся на відмінно, а вчителі стверджують те, що ти обдарована дитина і маєш неабиякий хист до навчання. Дирекція школи для обдарованих дітей з високим рівнем освіти, та дітей з багатих родин, хочуть запросити саме тебе до них, вчитися на наступний рік, у 10 класі... Все що тобі потрібно, це забрати свій диплом та прийняти це рішення... Проте є маленький нюанс, щоб навчатися в такій багатій школі, тобі потрібно заплатити за навчання 5 тисяч гривень.....
Якщо чесно, то я була шокована... Я зможу навчатися у школі для багатіїв, серйозно? Та це ж просто моя мрія... Я так багато чула про цю школу. Особливо, що після неї легше кудись поступати... Надіюсь тільки на те, що в мене ще залишилися якісь заощадження, щоб я змогла заплатити, і те, що мама буде не проти. Адже поки, що моє життя залежить від неї... Я подякувала Галині Степанівній, пообіцявши, що обов'язково зателефоную їй, та скажу про своє остаточне рішення... Звичайно після школи, я як і завжди пішла на роботу... На щастя клієнтів було не багато, тому швидко обслуживши їх, ми з Максом попрямували додому... Я світилася від радості та нових емоцій.. Видно хлопець це помітив, тому запитав:
- І чому ти така рада? Що вже трапилось?
- На наступний рік мене хочуть прийняти у найбагатшу школу міста, через високий рівень навчання... Уяви собі, я зможу  навчатися у найкрутішому для цього місці...
- Стоп, ти що хочеш кинути нас, заради цих багатіїв? Ти серйозно, Ань??
- Я не хочу вас кидати.. Але це дуже мені допоможе, та це й моя давня мрія... Ще й до того ж, я нарешті зможу присвятити своє життя музиці, як ти не розумієш!?
- Ань, це безглуздо!! Далі ти зі своєю музикою.. Зрозумій, нікому не потрібні твої співи... Чуєш нікому...
- Макс, це вже зайшло задалеко... Якщо ти не віриш у мене, то повірить хтось інший.... А я свого рішення не зміню...
- А я дурень, гадав, що в нас із тобою щось вийде... Ти ж мені подобаєшся, але окрім своєї безглуздої музики, про ніщо інше не думаєш...
- Вибач Максе, але це мій вибір... І я дуже сумніваюся, що щось би із цього вийшло.. Ти не подобаєшся мені так, як я тобі... Тому прощавай...
Я пішла... Ніякої образи я не відчувала..Макса ніколи не цікавила музика, та й мені не хотілося пов'язувати своє життя з тим, якому навіть не цікаві мої інтереси... Моя мрія була за крок до того, щоб я виконала її, тому в ніякому разі, я не мала зробити крок назад.... Тільки вперед!!! Вдома на мене вже чекала мама, а за столом смачна вечеря... Одразу ж сівши за стіл, я почала розповідати мамі про все, що сьогодні дізналася... Вислухавши мене, мама посміхнулася і запитала:
- То в чому проблема? Ти ж так давно цього хотіла. Що тебе спиняє?
- Нуууу- не сміливо почала я, а потім додала - потрібно 5 тисяч гривень, щоб оплатити навчання, а я не впевнена в тому, що зараз маю такі гроші:(
- Аню, це і все??? Насмішила мене... А для чого в тебе є мама? Тепер з грошима у нас проблем немає, тому не переживай... Якщо ти цього і справді хочеш, то ми цього і доб'ємося!
- Дякую, мамо... Ви найкраща:) 
Я була дуже рада, адже моя мама була не проти, а це для мене дуже важливо.... Тільки її думка мене турбувала, якби вона сказала не робити мені цього, я б так і зробила і надалі б ходила у свою школу... Але в мене чудова мама, яка розділяє всі мої інтереси... Хоча інколи також називає мою музику безнадійною, але я не ображаюсь, бо знаю, що вона хоче як краще... Повечерявши, я зателефонувала Галині Степанівній, та повідомила про свій вибір, на що отримала відповідь:
- Рада, що ти зробила свій вибір.. Звичайно, вчителі будуть сумувати за найкращою ученицею, проте це не біда... Завтра приходь до школи, щоб забрати всі свої документи.
- Я також буду за ними сумувати... Я прийду, дякую Галино Степанівна:)
Попрощавшись із директоркою, із всіма своїми думками та емоціями я пішла спати... Я не можу повірити , що скоро все здійсниться!!!