Глава 2

З кожним роком спогади про ту, людину вивітрювались із нашої квартири та нашої пам'яті.. Мама перестала плакати по ночам, від чого мені ставало легше на душі.. Одного ранку, коли мама ще міцно спала, я взяла у руку пакет для сміття і скидувала туди все, що було пов'язане із "батьком".. Всі фотографії, речі чи навіть кружки, які колись йому належали... Все, геть усе валялося у цьому пакеті, від чого я отримувала тільки одне задоволення... Звичайно моя мама дивувалася моїй наполегливості викинути його із нашого життя повністю, проте завжди підтримувала у моїх вибриках.. Знаю, їй було важко викидати все, що колись так багато значило для неї та носило неабиякий сенс.. Проте, це було єдиним виходом на те, щоб почати своє життя із чистого аркуша... Я дуже пишалась своєї матір'ю та силою її духу.. Вона в мене велика молодець:) Коли мені виповнилось 15, мама почала розуміти, що самих аліментів нам не вистачає.. Тому вона влаштувалась на роботу до банку, де була справжнім спеціалістом у цій сфері... Тільки через "батька" вона сиділа вдома, адже він завжди хотів забезпечувати сім'ю і вважав, що місце жінки на кухні.. Але тепер мама могла присвятити своє життя кар'єрі. І я була цьому дуже рада.. Проте залишатися одній вдома було дуже нудно, та й ціллю мого життя точно не було просто лежати на дивані.  Тому я прийняла кардинальне рішення і влаштувалась на роботу офіціанткою..  На моє щастя, не далеко від нашої квартири, один з ресторанів звільнив кандидатуру офіціанта, та й за всіма критеріями я ідеально підходила... Тому після школи, я завжди ходила на вечірню зміну... Виявилось, що там працював мій однокласник Макс , який теж був офіціантом.. Я була рада зустріти хоч одне знайоме обличчя..
- Що ж Аню, беремося за роботу:)
- Авжеж! ( І тут, нарешті ми з вами можемо познайомитись. Аня Косач, власною персоною..) 
Я посміхнулась і все узгодивши, переодягнулася у потрібний одяг і попрямувала брати замовлення... Все йшло за планом... За словами Максима, ця робота просто горіла у моїх руках... Додому я поверталась пішки, дорога не далека, та й витрачати гроші на таксі, якось не хотілося... Проте майже завжди Макс складав мені компанію, мовляв, що райончик небезпечний і мені з ним буде спокійніше... Хммм, кумедно звучить, але хай там як, з ним мені було напрочуд весело... Виявляється, що він знає багато жартів... У школі я мало з ним спілкувалась, тому і не знала який він є... Скажу чесно, приємно здивована...Ми зможемо з ним стати і справді хорошими друзями та співробітниками:)
Звичайно мама не одразу ж ухвалила моє рішення, навіть була незадоволеною моєї рішучістю, але все ж сказала:
- В молодості я була такою самою як і ти... Звичайно, я б і сама могла для нас заробляти, але якщо це твій вибір, то я нічого не маю проти цього... Пишаюсь тобою Анечко..
- Дякую мамусю, люблю вас:)
Мама заміняла мені будь яких друзів. Вона була моєю опорою, підтримкою та найкращою подругою... Я довіряла всі свої секрети, адже була впевнена в тому, що ніхто про них не дізнається... Загалом можу сказати, мама в мене найкраща:)