ОСТРІВ

ОСТРІВ

Посеред величезного озера виднівся маленький острівець, де самотньо стояв старий, проте затишний будиночок. Колись це мальовниче місце вабило туристів, які прагнули відпочинку на лоні природи. Однак з плином часу люди почали уникати його, остерігаючись дивних і незрозумілих подій, що тут відбувалися. Втім, для родини, яка ледве зводила кінці з кінцями, цей віддалений острів здавався ідеальним притулком від щоденних турбот.

Сімейство було невеликим: дві дорослі доньки, любляча мати, мудрий батько та старенька бабуся. Цього разу дівчата приїхали не самі, а зі своїми обранцями, маючи намір не лише відпочити, але й допомогти батькам по господарству. Одного пізнього вечора, коли сутінки вже огорнули острів, сестри обережно підняли бабусю з лавки. На жаль, вона підвернула ногу ще вдень і не могла самостійно дістатися до будинку. Оскільки поблизу не було кого просити про допомогу, їм довелося нести її на собі. Несподівано з густої темряви вигулькнув маленький чорно-білий песик.

– Дивіться, який милий! – захоплено промовила бабуся, одразу ж бажаючи взяти його до себе. Однак одна з дівчат, Шаєра, відчула неспокійне передчуття.

– Ні, бабусю, це не звичайне цуценя, – тихо попередила вона, здивовано розглядаючи тваринку.

Шаєра несміливо підійшла ближче, і щойно взяла песика на руки, як її осяйнуло дивне розуміння: це щось зовсім інше. Її пальці під густою шерстю відчули не м'які кісточки собаки, а тверді металеві пластини, що нагадували гострі пилки з великими зубцями. Раптом песик ошкірився, демонструючи довгий ряд гострих зубів, які більше скидалися на жахливі пилки.

Охоплена непереборним страхом, Шаєра інстинктивно міцно схопила істоту за шию. І в ту ж мить її власне тіло почало зазнавати моторошних змін, ніби в кошмарному сні. Вона стрімко перетворювалася на величезну істоту, щось середнє між левом і котом, сповнене сили та небезпеки.

– Вибач, я не знав, що ти така сама, як і я, – прохрипів вже не песик, а жахлива подоба, щойно перетворившись на свою справжню потворну сутність.

– Не смій чіпати мою сім'ю! – пролунав грізний рик Шаєри, чий голос став низьким і диким, подібним до лев'ячого реву.

Здавалося, істота усвідомила свою поразку. Вона поквапливо відступила, не бажаючи змагатися з новоявленою, могутньою Шаєрою.

Наступного ранку Шаєра прокинулася на холодних, мокрих дерев'яних дошках. З усіх боків її оточувала вода.

– Мамо, що сталося? – збентежено запитала вона, ще не розуміючи подій минулої ночі.

– Острів затопило, – стривожено відповіла мати, намагаючись приховати власне хвилювання.

Шаєра перевела погляд на берег і помітила хлопця, який стояв на відстані, спостерігаючи за нею з глибоким сумом в очах. Він був надзвичайно вродливий, але його жовті очі викликали у неї тривожне відчуття. Раптом її осяйнуло: це був той самий хлопець, який був поруч тієї моторошної ночі.

– Пробач мені, я не хотів їм нашкодити, – ледь чутно прошепотів він і зник у безмежній водній далині.

З того трагічного дня острів перестав існувати. Усе зникло безслідно, як і дивовижні та жахливі події, що колись відбувалися на ньому…