Ханна

Ханна

Пізно ввечері швидка привезла дівчину у критичному стані. Вона була бліда, ледве дихала, а пульс був ледь відчутний. Лікар, оглядаючи пацієнтку, звернув увагу на її руку: долоня була пробита наскрізь гострою гілочкою троянди. З рани активно сочилася яскраво-червона кров. Попри серйозність поранення, дівчина втратила значну кількість крові, що призвело до гострої крововтрати та шоку. Його здивувало те, що квітка немов би насміхалася над трагедією, залишаючись свіжою незважаючи ні на що.

– Це якесь... знущання, – пробурмотів Клаус, дивлячись на пелюстки, – жива квітка, а сама вона – ледь тримається за життя.

Відійшовши від шоку, він різко обернувся до персоналу:

– У хірургію. Негайно! – голос прозвучав твердо, без права на сумнів.

Не знаючи, чому йому так сильно хотілося врятувати незвичайну незнайомку, лікар довго боровся за її життя. Як тільки вони опинилися на місці.

Він одразу взявся до справи – спочатку перевірив, чи дихає вона, чи проходить повітря до легень, як працює серце і чи є кровотечі. Тиск був критично низьким, пульс – ледве вловний, шкіра холодна і липка, очі закриті.

– Ставте крапельниці з обох рук, – швидко сказав він. – Великий об’єм. Починаємо вводити рідину – негайно.

Кровотеча з пробитої руки не зупинялась. Він сам наклав джгут трохи вище поранення, притиснув артерію, щоб уповільнити втрату крові. Потім – щільну стерильну пов’язку. Але цього було замало.

– Перевірити групу крові. Якщо немає – не чекаємо. Несіть універсальну.

Його рука вже ковзала по шкірі дівчини – не для ніжності, а щоб знайти джерело крововтрати, оцінити пошкодження. Пальці працювали впевнено, зосереджено. Він промив рану, витягнув шматок гілки, обробив шкіру і наклав попередні шви, щоб зупинити кров.

– Нам ще потрібно переливання, – кинув він. – Вона не витягне без нього.

Поки медсестри готували препарати, він стежив за її диханням, давав кисень, перевіряв кожне змінення на моніторах. Усе ще була загроза – серце билося надто швидко, організм боровся, але слабшав.

– Тримайся… – прошепотів він, – не здавайся, ще рано.

Коли тиск почав повільно підіймався, а пульс вирівнюватися, монітори видали перші обнадійливі сигнали. Цифри більше не стрибали, як скажені. Вона наче зупинилась на межі та зробила крок назад, до життя.

Клаус став на мить, затримав подих, ніби боявся, що будь-який рух усе зруйнує. Потім обережно видихнув. Вперше за останню годину дозволив собі розімкнути пальці. Руки тремтіли. Він не відчував цього в процесі, тільки зараз.

«Жива. Вона жива. Ти витримала...» – пронеслося в голові.

Вона ще була без свідомості. Її обличчя залишалося спокійним, але занадто блідим, ніби витканим із тонкого скла. Очі не ворушились, дихання ще слабке, але рівне. Клаус нахилився, поправив ковдру, ніби це могло їй хоч якось допомогти.

«Ще рано радіти… Та ти тримаєшся. Це головне.»

Його пальці на мить зависли над її рукою, не торкаючись, просто так. Втома накривала хвилею, але він не рушив з місця. Сидів поруч, мовчки, наче охоронець біля брами між життям і чимось іншим.

На мить перед очима промайнула інша лікарняна палата. Інша постіль, інша рука, слабка й холодна. Голос із пам’яті, ледь чутний:

«Обіцяй, що більше ніколи не дозволиш нікому померти на твоїх очах...»

Клаус зціпив щелепи. Відганяти спогади було безглуздо, вони завжди поверталися. Але зараз було не місце і не час. Перед ним була інша історія. Інше життя. І цього разу він устиг.

Рано-вранці пацієнтку перевели  в післяопераційну палату. Вона була в несвідомому стані, її тіло було розслабленим. Лікар Клаус, дарма що нічне чергування, продовжував спостерігати за її станом. Він з нетерпінням чекав, коли вона опритомніє, щоб дізнатися її ім’я. Поки вона спала, він звернув увагу на її незвичайну красу. Її губи мали ніжну рожеву барву, а на щоках помітний рум’янець, що надавав її обличчю свіжості. Це викликало в нього подив, адже вночі її шкіра була інакшою.

Клаус відійшов від ліжка дівчини. Хутко вийшов у коридор. Він всією вагою тіла притулився до стіни палати. Важко видихнув.

– Що зі мною? – пробурмотів він. – Це ж просто пацієнтка... Тільки пацієнтка...

Хоча зовні він зберігав спокій, всередині вирувала буря емоцій. Ця молода, тендітна дівчина, що лежала без свідомості, викликала в ньому незвичне почуття відповідальності. Він відчував, що його життя на мить переплелося з її, і він просто зобов’язаний був її врятувати.

Повернувшись до палати, лікар розпочав огляд. Кожен рух його рук був впевненим і точним. Він перевірив пульс, прослухав серце, оглянув рану на руці. Все вказувало на те, що дівчина втратила багато крові, і організм працював на межі своїх можливостей.

– Ти тримаєшся, – прошепотів Клаус, – чорт забирай, ти справді чіпляєшся за життя…

Він призначив додаткові аналізи, щоб отримати повну картину стану пацієнтки. Результати змусили його замислитися. Крім значної крововтрати, у дівчини були виявлені якісь незрозумілі зміни в крові.