ВАМПІР

ВАМПІР

Снігові замети вкривали мости й дахи, а вітер виспівував свою крижану колискову. Проте ніщо не могло відвернути його від мети. Рухи були точними, погляд зосереджений. Він знайшов її. Його погляд був прикутий до власних дій, а в роті відчувався солонуватий присмак теплої крові.

Декілька крапель впали на чистий сніг, розбризкуючись червоними плямами, які створювали жахливий контраст з бездоганною білизною. Він відчував, як останні хвилини життя його жертви танули, ніби тонка нитка обірвалася. В її очах згасала надія, а тіло поступово віддавалося безбарвній вічності.

Він знав, що не повинен був цього робити, але що міг вдіяти? Як можна було боротися з тим звіром, що жив у ньому? Жадібність і спрага опанували ним, не лишаючи місця для жалю чи каяття. Кожен новий ковток крові приносив миттєве задоволення – такий природний для його істоти акт. Він був створений не для співчуття.

Він хотів зупинитися. Ще один ковток, ще один вдих – і знову це пекуче відчуття голоду, що пронизувало його, наче ножем. На мить він відчув себе сильним, володарем життя і смерті, але водночас його душу роздирали жаль і каяття. Усвідомлення власної приреченості тиснуло на нього, змушуючи відчувати ще більшу самотність серед безкрайніх просторів.

З кожною краплиною крові, що змішувалася зі снігом, він усе глибше занурювався у свою природу – безжальну й нестримну. Він був істотою ночі, створеною для вбивства, але його розум прагнув втекти від цього нескінченного циклу. Жага не дозволяла думати ні про що інше. Чи була хоч якась надія вибратися з цього кола?

Вампір обережно опустив тіло жертви на землю, спостерігаючи, як сніг усе швидше поглинає червоні краплі крові. Відчуття ситості огортало його, але не приносило полегшення. Серце шалено билося, немов намагалося вирватися з його широких грудей. Він зробив крок назад, у темряву, боячись, що хтось помітить його жахливий вчинок.

Зненацька холодне й пронизливе повітря змінилося. Піднявши очі, він побачив постать, що наближалася до нього. Це була жінка. Її постать витончено ковзала, немов тінь, залишаючи за собою легкий слід. Її очі світилися синім вогнем, холоднішим за саму ніч.

– Ти не змінився, – промовила вона, і в її голосі було щось знайоме. – Як і тоді, ти не зміг опиратися своїй природі.

Вампір відчув, як у ньому знову прокидається страх. Вона була тією, від якої він утікав століттями.

Він здригнувся від несподіваного звернення. Жінка, її образ так добре знайомий і водночас такий далекий, стояла перед ним, як привид з минулого. Він відчув, як його серце завмерло, а потім знову забилося у швидкому темпі.

– Ти не розумієш, – прошепотів він, голос його звучав хрипко. – Я намагався змінитися, але це неможливо. Я приречений на це вічне прокляття.

Жінка посміхнулася, але в її посмішці не було жодної теплоти.

– Ти сам зробив цей вибір колись. І тепер мусиш жити з наслідками.

– Але ж ти розумієш, що я не хотів цього? – його голос тремтів. – Я хотів кохати, мати сім'ю, жити звичайним життям.

Жінка наблизилася до нього на крок.

– Ти бачив, що сталося з тими, кого ти кохав? Вони всі загинули через тебе. Ти несеш відповідальність за їхні смерті.

Вампір опустив голову. Він знав, що вона мала рацію. Кожна людина, яку він кохав, гинула через нього. Він був прокляттям для всіх, хто був йому близький.

– Тоді чому ти прийшла? – запитав він, голос його був ледве чутний.

– Я прийшла, щоб дати тобі вибір, – відповіла жінка. – Ти можеш продовжувати жити так, як живеш зараз, або ж можеш спробувати змінитися.

– Як я можу цього позбутися? –  здивувався вампір. – Я ж монстр.

– Ні, ти не монстр, – заперечила жінка. – Ти людина, яка зробила помилку. І у кожної людини є шанс виправитися.

Вона протягнула йому руку.

– Пішли зі мною. Я допоможу тобі.

Вампір подивився на її руку, потім на її очі. У його серці боролися два протилежні почуття: страх перед невідомим і надія на порятунок. Він вагався лише мить, а потім обережно поклав свою руку в її.

Разом вони відійшли від місця злочину, зникаючи в темряві ночі. Їх чекав довгий і складний шлях, але вампір нарешті відчував, що є шанс вирватися з цього нескінченного кола насильства і смерті.