АНГЕЛ

АНГЕЛ

Був холодний зимовий вечір. Вологе повітря було насичене дрібними крижинками, і кожен вдих нагадував тисячі крихітних голок, що кололи горло. Навіть теплий одяг не захищав від надто пекучого морозу. Здавалось, що він проник в кожну клітину тіла.

Данило зщулившись, йшов трасою додому, намагаючись не звертати уваги на пронизливий вітер. Сірий від бруду талий сніг, вкритий змерзлою кіркою, стелився дорогою. Ледь іскрився під тьмяними ліхтарями, що важко нависали над вузьким узбіччям. Він все ніяк не міг дійти до дому, подумки мріючи про гарячий чай та теплу бавовняну ковдру, коли у напівтемряві раптом помітив дівчину.

Вона стояла посеред дороги. Золотоволоса, в напівпрозорій сукні, її постать здавалася нереальною серед снігової завіси. Від неї йшло яскраве золоте сяйво, що пробивалося крізь пітьму, немов вона сама була цим світлом. Мить – і вона зникла, розчинившись у зимовій напівтемряві.

Хлопець враз зупинився, здивовано озираючись навколо, але нікого більше не було. Він був сам один, на безлюдній широкій автотрасі. Холод тепер відчувався сильніше. Він швидко попрямував додому, але думка про загадкову незнайомку не полишала його. Що це було? Привид? Галюцинація від втоми?

Вдома, в затишку, він не міг заспокоїтися. Незримий образ дівчини стояв перед очима. Її сяйлива фігура здавалася такою реальною, але водночас неймовірною. Лежачи в ліжку, Данило намагався заснути, але в голові продовжувала голосно звучати лише одна думка: «Хто вона? Чому я не можу витурити її з голови?»

Вночі він побачив сон. Та сама дівчина прийшла до нього. Її обличчя сяяло так само як і тоді, посеред дороги, але цього разу вона була поруч, дивилася йому в очі. Обличчя він все одно розгледіти не зміг. Лише приємні та дивні відчуття заволоділи ним.

– Не ходи завтра через трасу, – її голос був тихий, але в кожному слові звучала невідворотність.

– Чому? – запитав Данило, його голос тремтів від страху та розгубленості. Вона не відповіла. Її мовчання було спокійним, але тривожним. Вона лише простягнула руку, і він відчув магію її дотику, яке заспокоювало його серце.

Навколо них запалало м'яке світло, яке огортало його спокоєм. Але раптом воно згасло. Вони опинилися на тій самій дорозі. Усі звуки заглушило моторошне ревіння вітру. Перед ним лежало його власне тіло. Воно було нерухомим та дуже блідим, а навколо бігали люди, чути було крики. Миготіли синьо-червоні ліхтарі швидкої допомоги.

– Мертвий, – констатував лікар, його голос прозвучав відсторонено і байдуже. Але ці слова вразили хлопця в саме серце.

Данило не зміг більше дивитися. Жах скував його тіло. Він відчував, як зникає зв'язок із реальністю, як його думки плутаються. Як під ногами зникає земля.

– Помилуй! Я все зрозумів! Але чому ти рятуєш мені життя? – вигукнув Данило, повертаючись до незнайомки.

– Ти ще не закінчив свій шлях, призначений тобі Богом, – її голос був сповнений невидимого смутку, але водночас вона говорила з незламною впевненістю.

Він хотів запитати, хто вона, який шлях чекає на нього, але не зміг. Раптом його пробудив звук будильника. Серце шалено калатало. Він лежав у своєму ліжку, холод поту покривав його шкіру. Сон здавався настільки реальним, що він не міг одразу оговтатися. Чи варто слухати цей дивний сон? Чи залишатися вдома?

Данило вирішив не йти через трасу. Щось у ньому підказувало, що так буде правильно. Наступного дня він дізнався, що саме на тій ділянці сталася жахлива аварія. Кілька людей загинули.

І лише тоді Данило зрозумів: до нього приходив ангел.