… та й заснув.

… та й заснув.

7

Такий вже день був, що просто нікуди дітися. Йшов додому. Вуха - ніби закладені ватою. Не чути майже нічого. Десь проїхало авто, фура, поруч. Тіло гойднуло повітряною хвилею. Настрою - ніякого. Небо - свинцеве.

Дома. Сів на стільчик біля столу. Поклав руку на стільницю. Ма́ла бути холодна, а за фактом як товста повсть. Груба, але достятньо м’яка, щоб у горлянці почалося з’являтися те ж відчуття товстого шматка рухомої повсті.

Вона підійшла ззаду. Схилилася, притулилася до спини. Досить важко. Обійняла.

Так і стояла. Але стискала все сильніше. Стало важко дихати. Шмат повсті у горлі став більшим. Стало страшно. Знову. Знову. Знову…

Прокинувся.

6

У кімнаті - поночі. Поруч - нікого. Але хтось є. Темний, великий, незрозумілий. Ззаду.

Теплим, аж гарячим, начебто сувоєм притискається до спини. І тисне все дужче.

Вікна немає. Хтось лежить і не ворушиться. Дихати стає важче. Тиск на спину слабшає і зникає разом з теплом. Зате з’являється згори. Важкий, самовпевнений. Невідворотний.

Де вікно чи двері - невідомо. Руки заплутались у ковдрі, а згори - тисне хтось. Довго і непереборно. З’являється розуміння, що це сон і слід прокинутись. Але як розбудити себе самого, лежачого горілиць, заплутаного в ковдрі, у суцільній пітьмі. Паралізованого страхом і безвихіддю?

Але якось…

Прокинувся.

5

Вона дивиться у очі. Дуже серйозно дивиться. “Ти ж знаєш, що це був сон, - говорить. - Він пройде. Це сонний параліч. У всіх таке буває”. І, лежачи, продовжує дивитися в очі. Посміхається. Примружується. У неї дуже приємний, пряний, жіночий запах. Не парфуми. Запах жінки. Стало нестерпно жити без того, щоб не… Притиснувся. Обійняв. Цілувались жадібно, але повільно, не в змозі відірватися одне від одного, притискаючись, втискаючись все сильніше і сильніше. В паху почало з’являтися якесь відчуття… ніби там рухається шматок товстої, грубої але м’якої повсті. Обриси її обличчя почали пливти. І ось залишилися тільки очі з якимось глибоким-глибоким виразом.

Обійняла і не відпускаючи, потягла на себе, нагору, повільно вмощуючись зпідсподу.

Зрозумів.

Її немає вдома вже дуже давно.

Як?..

Прокинувся.

4.

Звичайно! Тут нікого не має бути. Вона - в іншому місті. Далеко. За сотню кілометрів.

Повернувся на правий бік. Подушка неприємно тепла. Захотілося запхати руку під подушку, у оту прохолоду. Але зрозумів, що щось не так. І це не шалена, до болю, ерекція. Знову пітьма. Вікно, яке мало б бути на стіні - не можна було набачити, хоча знав, що воно там. Десь там. Захотілося перевірити простір перед собою. Рукою.
Насилу простягши руку доторкнувся до великого, теплого, темного, важкого сувою товстої, грубої але м’якої повсті. Пальці почали провалюватися, а тиск все сильніше накочувався спереду.
Зрозумів. Сонний параліч. Неприємно, але через те, що рухатися вже не виходить - страшно. Кричати - сенсу немає. Дома нікого. Але легені тиснуть хоч якусь подобу звуку зсередини.

Тільки хрип.

Тільки страх.

Тільки повсть.

Доки?..

Прокинувся.

3

Ось і вікно. Ранок. Лежав на правому боці. Відкинув ковдру, сів на ліжку, звісивши ноги. Намацав капці. Один. Взув. Пошукав ногою інший. Немає. Нахилився, дістав з-під ліжка. Взувся. Встав з ліжка, залишивши ковдру відкинутою. Помаленьку побрів на кухню, набрав води у чайник, поставив на плиту, увімкнув газ.

Через ці бісові сни не виспався зовсім. Поки вода нагріється треба вмитися. Пішов у ванну кімнату. Відкрив кран, почекав поки стече дуже холодна вода. Вмився теплою. Зуби треба буде почистити. Але після сніданку вже.

Після таких снів усе яскраве, радісне і хочеться жити.

Повернувся на кухню і, доки чайник грітиметься, захотілося подивитися у вікно.

На сусідському полі зелена кукурудза заввишки вже до пояса. Ластівки над нею ловлять якихось комашок.

Твою!..

Зараз січень!..

Прокинувся.

2

Вже нікуди не хочеться. Погляд в стелю. Немає розуміння, чи це сон, чи ні.

Перевірити? Яким способом? Але пора на роботу.
Ні снідати. Ні вмиватися. Нічого. Відчуття, що запізнився, причому вже катастрофічно. Піднявся. Застелив ліжко. Одягнувся. Вийшов з кімнати, почав взуватися. Згадав, що забув телефон на тумбочці. Повернувся.

Ліжко розстелене. Телефон лежить на подушці…

Та щоб тобі!

Прокинувся.

1

Вже коли вийшов надвір, зрозумів, що проспав годин на три довше. Польова дорога паскудна, грязюка. Зима, але не така щоб усе замерзло. Йти по такому зовсім не хочеться.

Підготувався. Налаштував щось всередині. Трішки нахилився, відштовхнувся носками черевиків. І полетів вперед на висоті з метр над землею. Це трішки стомлює, але все ж краще, ніж лізти по багну та ще й запізнитися. Головне, щоб до кінця дороги батарейки не сіли. Ось такі сни - це добре. Але вони несправжні, бо у них можна літати…

Знову і знову.

Літати.

Прокинувся.

0

Бо сьогодні субота.

Я нікуди не піду. Я нічого не буду перевіряти. Я постійно буду готовий прокинутися, бо загалом у цьому світі нічого достеменно невідомо.