Шістнацятий розділ

Марина назначила компанії зустріч і сиділа чекала доки всі зійдуться,вона їх не квапила,не казала що це негайно,а просто запросила.

— Ну що, починаємо? — спитала Катя, скидаючи куртку.

— Зачекайте, — Марина озирнулася на двері, — ще Антон не прийшов.

Двері розчинились, і в кімнату, тягнучи за собою рюкзак із зайчиком, влетіла Ліза — восьмирічна дівчинка з косичками, в яскравій курточці й з поглядом, який вже сканував кожного присутнього.

— Це Ліза, моя сестра, — втомлено мовив Зорін, за нею ввалюючись у приміщення. — Вибору не було,вибачте.

— Привіт, — сказала дівчинка, глянувши на всіх по черзі. — Ви нові месники?

Катя вдавилась кавою, Артем пирснув, а Марина заплющила очі.

— Що? — здивувався Антон. — Ти чула, що не треба підслуховувати?

— Це було не підслуховування, це було стратегічне спостереження, — з гордістю виправила Ліза і всілася на крісло, закинувши одну ногу на іншу, ніби в серіалі про адвокатів.

— О, вона вже готова до шпигунських місій, — Артем підморгнув їй.

— Може, залишимо її замість нас? — тихо прошепотіла Катастрофа подрузі.

— У неї, принаймні, більше енергії, ніж у нас усіх разом взятих, — відповіла Марина, ховаючи усмішку.

Антон склав руки на грудях і зітхнув: — Не звертайте уваги,вона передивилась детективів і повивчала різних розумних слів.Просто не давайте їй маркерів, ножиць, доступу до ноутбука і змови з Артемом. Минулого разу це закінчилось гірше, ніж здається.

— Я нічого не зробила! Це були експерименти! — обурилась Ліза.

— Саме так і починається кожна революція, — філософськи кинув Виговський.

— Гаразд — Марина плеснула долонями. — Зосередьмося. Ми сьогодні не розвалюємо систему, а тільки її плануємо. А Ліза… хай буде почесним міні-агентом.

— Ура! — сказала Ліза й одразу потяглася до якогось блокнота.

А за вікном місто жило своїм — ще не знаючи, що всередині старої контори сидять кілька молодих бунтівників, одна восьмирічна стратегиня і народжується план, який змінить усе.

Ліза трохи посиділа з "дорослими", зробила кілька нотаток кольоровими олівцями на звороті якогось надсекретного плану, а тоді потягнулась поглядом до полиці з книжками. Її очі засяяли, як тільки вона побачила товсту, стареньку книжку з потертою обкладинкою.

— А можна я візьму оцю? — спитала вона, підбігши до Марини.

— Так, так, бери що хочеш, тільки тихо, — кивнула Безбожна, навіть не відірвавшись від плану, який саме обговорювала з її братом.

Ліза обережно витягла книгу, ніби боялася зняти пилову завісу з минулого, і сіла з ногами на широке підвіконня. Листала сторінки, спочатку абияк, а потім щось явно привернуло її увагу.

Минуло хвилин десять.

Артем, який якраз відкривав якісь старі дані, на секунду відволікся, глянув на Лізу і з цікавістю спитав:

— Що читаєш?

— Не знаю, — відповіла вона зосереджено, не піднімаючи голови. — Якась історія про одного чоловіка. Він закохався в одну жінку… і купив для неї цілий парк. Просто… парк, прикиньте? Він його викупив!

Вона підняла очі й широко розвела руками:

— Уявляєте? Цілісінький парк! — з захватом повторила Ліза, закриваючи книжку, наче поставила жирну крапку в історії.

Марина підсвідомо слухала, хоч і не дивилась у бік дівчинки. Але ті слова — «викупив парк…» — щось у них клацнуло.

В її руці завмерла ручка. Ще мить — і вона просто випала, глухо вдарившись об стіл.

— Боже, це ж… геніально, — прошепотіла вона, широко розплющивши очі.

Усі троє — Катя, Артем і Антон — водночас підняли голови.

— Що? — озвався останній — Що саме?

Марина підвелась так різко, що стілець заскрипів.

-Вмкупити парк.Точніше острів.

— Ти серйозно подумуєш над тим, щоб хтось купив у Агнеси острів?-запитав Виговський піднявши брову.

— А чому ні? Якщо та людина має достатньо грошей,і у нас або це,або революція.

Ліза тим часом розглядала книжку, ніби нічого не сталося, а потім підняла голову:

— Восьмирічна стратегиня, — тихо хмикнула Катя. — Я голосую, щоб вона залишалась із нами. Постійно.

— Боже, в мене команда геніїв. — Марина підняла руки, ніби здавалася перед масштабом ідей. — Ні, серйозно, це все якось… просто і казково.

Вона кивала по черзі на кожного:

— Катерина — придумала написати продовження. Артем —як влаштувати зустріч Марго й Яну.Я — втілю все в життя. А Ліза – як нам і революцію не влаштувати і острів звільнити.

Всі мимоволі усміхнулись, навіть Ліза важливо випрямилася на підвіконні.

— Уявіть: випадкова книжка в моїх руках — і я знаходжу шлях змінити хід історії острова. А випадкова книжка в руках Лізи — і в нас розв’язок. Випадковості не буває. Це вже схоже на долю.