Одинадцятий розділ

Вона подивилася на годинник — час йшов швидко. Завтра буде новий день, і дівчина має бути готова до того, що він їй принесе.

Марина встала з—за столу, ще раз озирнувшись на ящик з документами, що стояв поруч, і вирушила на кухню. Кроки були повільними, неначе вона намагалась зібрати думки і відшукати спокій у звичних діях. На кухні було туманно, як завжди в цей час дня. Вікно було запотіле, і за ним темніло, без вогників, без зоряних мрій, тільки сіра пустка ночі.

Безбожна дістала свою улюблену чашку з полички,чиста, злегка зношена, але її було легко впізнати, вона служила їй роками. Марина поклала чашку на стіл, заповнюючи її спокійно й розмірено. Легка чайна ложка кави без горбинки лягла на дно, за нею дві чайні ложки цукру — вже настільки автоматично, що можна було б подумати, що вона робить це не вперше за день.І це правда — цей рух, цей запах, який одразу наповнював кімнату, завжди приносив їй відчуття знайомості і тепла.

Вона налила молоко обережно, даючи йому час змішатися з кавою, утворюючи пінку на поверхні, що виглядала, як маленька хмара в чашці. Кава була гарячою, але не пекучою, її аромат знову заповнив простір, розсіяний по кімнаті. Цей запах був таким заспокійливим, таким затишним і впізнаваним, як нещодавно випрану постіль, або запах книги, яку довго не відкривали, але завжди знали, що на поличці вона є.

Марина взяла чашку в руки і подивилася на вікно. Вулиця була темною, сірий туман розливався навколо, обгортуючи будинки, нікуди не ведучими вулицями. За вікном не було ні зірок, ні місяця — лише чорна, бездушна пітьма, що розповзалась по небесах.

Вона повернулася назад у свою кімнату, вже звично тримаючи чашку в руках, наче це був її оберіг. Відчуття спокою, яке приносив запах кави, поступово розчиняло інші думки. Вона опустила чашку на стіл біля ноутбука, зручно вмостилась в своєму кріслі і включила комп'ютер.

Її руки рухались повільно, мов у пошуках правильного моменту. Екран засяяв м'яким світлом, і Марина тихо клацнула мишкою, щоб створити нову папку. Назва: "Чорний шоколад з цукром".

Це не була просто папка. Це була нова можливість, нова сторінка в її історії, що лише починалася. Вона натискала «ОК», і зразу відчула, як щось важливе змінилося. Це було немов би створення маленької реальності в її власному світі. У момент, коли дівчина натискала клавіші, то зрозуміла, що відкриває для себе нову дорогу. Вона не знала, куди ця дорога приведе, але це вже було щось більше за папку з текстовими документами. Це було щось символічне.

Їй доведеться написати нову частину життя такої близької людини,і кількість сумних чи веселих від неї розповідей,залежать від Безбожної.Зараз, у цю тишу кімнати, коли навколо лише темрява здавалося що весь світ мав забути, що існує, вона створила те, що ідеально відповідало її внутрішньому настрою. Чорний шоколад з цукром. Це був як символ того, що навіть в гіркоти світу завжди є місце для того, щоб додати трохи солодкого, трішки тепла, навіть якщо поки що нічого не можна змінити.

Марина сиділа і дивилась на папку, глибоко вдихаючи аромат своєї кави.

Дічина перевірила повідомлення на телефоні.Мілена повідомила що завтра о десятій годині вона буде на острові,зустрічати її не варто,адже у Марини пари,які краще не пропускати.Безбожна вирішила поділитись багатообіцяючою новиною з друзями,і призначила зустріч на завтра на шосту вечора у себе в дома.Маргарита,яка завчасно перепросила у подруги,в цей час буде на зміні у лікарні,тож не дізнається про їх розмову.

Письменниця вирішила спробувати написати хоч рядок.Взявши ручку в руку вперше задумалась чи буде писати під псевдонімом?Її імя їй не подобалось,дівчина вважала що воно ніяк не асоціюється з нею.Але..Нехай буде оригінальне імя.Їй в голову прийшла думка,що немає сенсу довго над цим думати,головне сюжет.Швидко вирішивши це питання вона перейшла до присвяти.Кому?Сестрі?В ім’я любові?Ні.Це Безбожній не підходило.

"Цю книгу я присвячую всім, хто коли—небудь любив так, як люблять лише в книгах. Для тих, хто шукає, вірить і чекає. І для тих, хто знайшов свою любов — навіть якщо вона не завжди така, як уявляли.»—не задумуючись написала дівчина.

Натискаючи на клавіші Марина поступово входила у процес,забуваючи усе,у її голові не було думок,плану,ідеї.Але вона просто писала.Швидко не задумуючись над словами,їх правильністю,над помилками.Почала вона з рядка «Прохолодний вітер намагався зіпсувати міцну зачіску жінки що повільним стомленим кроком ходила туди сюди,і кожного разу дивлячись на синю далечінь в глибині душі чекала.»

Дівчина знала,кого чекала її сестра.З недавнього часу,так,але уже планувала зробити усе,аби та дочекалась.

Перший розділ. Перший абзац. Перша ніч.

Марина сиділа за столом, в напівтемряві вдивляючись в екран ноутбука придивляючись до слів,які розпливались перед очима.Вуха повільно звикали до монотонного стуку клавіш. Літери з’являлися на екрані, мовби самі собою, без участі її свідомості.

Спочатку вона просто друкувала якісь слова. Потік випадкових фраз, уривки діалогів, шматки описів, що виринали з голови й одразу розчинялися у темному фоні текстового редактора. Вона не думала, не планувала – пальці самі обирали літери, формували речення, ніби вони завжди були тут, тільки чекали свого моменту.

Дівчина мружилась на екран, але не перечитувала. Лише допивала охололу каву, не помічаючи її гіркоти, і набирала нові слова. Безбожна не знала, що пише.Не знала, про що це. Вона просто давала історії текти через себе, ніби це не вона вигадувала її, а вона просто записувала вже відоме.Історія сама проростала між її пальцями, а вона — лиш інструмент.

Чашка кави на її столі була вже далеко не першою. Цей напій був ніби бензин для машини, що не може зупинитися. Вона допила останній ковток, відчула, як холодна гіркота ковзнула вниз горлом, і не задумуючись потягнулася за ложкою, щоб розмішати цукор у чашці,і здивувалась коли ложка лиш ударилась об керамічні боки.