Восьмий розділ

Артем розвалився на стільці, закинувши ноги на сусіднє місце. Темно русе волосся спадало йому на лоба, а на обличчі застиг знайомий напівзнущальний вираз. Антон, навпаки, сидів рівно, втупившись у телефон, його тонкі пальці швидко рухалися по екрану. Катя помітила Марину першою і легко кивнула, але у її погляді читалося розуміння — вона знала, які думки розривали Марину по дорозі сюди,бо у неї були ті ж самі.

— Ну що, —Виговський посунув ноги під стілець і склав руки на грудях, мружачись. — Які у нас новини?

Безбожна мовчки поклала блокнот на стіл і повільно його розкрила. Її пальці тремтіли, хоча вона намагалася цього не показувати. В горлі пересохло, і дівчина ледь стримала бажання прокашлятися.

— Ось... це все, що ми маємо, — нарешті промовила письменниця, намагаючись зробити голос правдоподібно переконливим.

Вона сіла до команди, але відчувала, як холодний піт повзе по спині.

Катастрофа швидко перехопила ініціативу.Катерина вдарила долонею по столу, змусивши хлопців підскочити, і з лукавою усмішкою заявила:

— Так, дівчатка, у нас тут ого—го який детектив.Але перед тим як я почну все це розповідати,і як ми з Мариною вирішили ви дещо зробите.

Артем пирхнув, а Антон закотив очі, але в їхніх поглядах все одно було зацікавлення. Катастрофа дістала роздруковані аркуші і злегка штовхнула їх ближче до центру столу.

-Оскільки вам так цікаво,що дивно за чотири дні,що ми з Мариночкою задумали,і ви без страху намагаєтесь дізнатись все,ми вирішили уберегти себе від майбутніх можливих проблем.-спокійно пояснювала дівчина.-Ось вам два аркуші,-вона підсунула їх і поклала зверху по ручці.-пишіть під диктовку:Заява про конфіденційність.

-Це ще навіщо?-трохи обурено запитав Антон.

-Щоб вам,допитливим,довіряти.-відрізала Катерина.-Заява про конфіденційність.Я,нижчепідписані,імя і прізвище,-вона слідкувала за хлопцями,склавши руки позаду.-Визнаємо,що в процесі спілкування з Катериною Катастрофою та Мариною Безбожною отримали та,або стали свідками інформації,-дівчина зробила паузу аби ніхто не збився.-що має конфіденційний характер і стосується їх письменницької діяльності,крапка.Нижче пунктами.Перше,не розголошувати будь-яку інформацію,почуту під час спілкування з Катериною Катастрофою та Мариною Безбожною.Встигаєте?

-Почекай,-мовив Артем дописуючи слова-продовжуй.

-Після коми,будь-яким третім особам без їхнього прямого дозволу.-говорила дівчина спокійним неквапливим тоном.Друге,використовувати отриману інформацію виключно в межах нашої особистої взаємодії та не поширювати її в будь-якій  формі.-Видихнувши майбутня поліцейська взяла телефон і серед нотаток знайшла оригінал документу,щоб не збитись.-Третє,підтримувати конфіденційність цієї інформації навіть після припинення нашого спілкування.Нижче.Ми усвідомлюємо,що порушення цієї обіцянки може призвести до серйозних наслідків для довіри між нами та Катериною Катастрофою та Мариною Безбожною.Дата:17.10.2022. і підпис.

Коли документи були готовими Катерина зібрала їх і поклала у папку.Сівши склала руки на столі і знову почала пояснювати все у юридичній формі.

-Цей документ,який ви написали не є юридичним,і законного покарання за порушення ви не отримаєте,але можу вас запевнити,що це не просто обіцянка.Це документ за порушення якого покарання ви отримаєте не від органів,а від нас з Мариною.Якщо ви вважаєте що це не становить вам загрози,ви дуже помиляєтесь.

Хлопці,здається зрозуміли.Тому дівчина продовжила.

— Я поясню ще раз, тільки детальніше. — Вона розклала перед ними всі зібрані докази, водячи пальцем по тексту. — Отже, Маргарита Безбожна, старша сестра Марини. Відома новельська лікарка...

Марина глибоко вдихнула, змушуючи себе залишатися спокійною, але кожне слово віддавалося болісним відлунням десь усередині.

— ...Прославилася тим, що винайшла ліки від раку крові, — продовжувала студентка, відклавши аркуш з біографією Маргарити, роздрукований з інтернету. — У 1630 році разом з Міленою Огневою і двома жінками, одна з яких невідома, вони влаштували пожежу і втекли звідти.

Вона збиралася додати ще щось, але раптом замовкла. Артем і Антон витріщилися на неї так, ніби вона щойно сказала, що всі вони примари.

— Що? — Катастрофа знизала плечима, покосившись на хлопців. — Звичайна українська сім’я, нема чого дивуватись.

Артем пирхнув, здавалося, навіть розгубився.

— Ага, дуже «звичайна». Винайшла ліки від раку, а задовго перед цим влаштувала пожежу і втекла. Тобто... що?

Антон провів рукою по обличчю, повільно похитуючи головою.

— Таке відчуття, що ми не розслідуємо сімейну історію, а читаємо шпигунський детектив.

— Я в цьому спец, не хвилюйтесь, — кинула Катастрофа і перевела погляд на новий аркуш.

Марина втиснулася в спинку стільця, її руки під столом стиснулися в кулаки. Слухати це було майже нестерпно, але вона змушувала себе.

— Далі нічого надто вагомого ми не знайшли. Звичайна собі розумна, багата жінка. У 1625 році мала вийти заміж за Яна Савицького, але за день до їхнього весілля ввели наш всіма улюблений «Ангельський кримінальний кодекс».

— Чудово. — Артем саркастично підняв брову.