Сьомий розділ

Заняття сьогодні здавалися ще нуднішими, ніж завжди. Час тягнувся повільно, мов тягуча густа мряка за вікном. Повітря в аудиторії було насичене легким запахом крейди, а дрібне клацання ручок об парти нагадувало віддалене цокання годинника. Теми, які викладали вчителі, або здавалися Марині нецікавими, або її думки блукали десь високо в сірих грозових хмарах, ніби в пошуках сонця, що могло б пролити світло на всі її питання. Або хоча б зірок, які вказали б їй дорогу.

Час від часу вона кидала швидкі погляди на телефон, чекаючи години зустрічі, про яку домовилась ще вчора. Бажання вчитися нікуди не зникло, але поступилося місцем інтересу до загадок, що невдовзі мали розкритися. Найголовніше питання, яке крутилося в голові, звучало так: чи варто втягувати у цю таємницю Виговського і Зоріна? Треба буде обов’язково порадитися з Катею.

Знову спалахнув проектор, на екрані з’явилися нові нотатки. Викладач попросив записати матеріал. Марина, не довго думаючи, зробила фото, а потім, щоб не привертати уваги, записала основне своїм охайним розбірливим почерком. Голос ректора лунав рівно й монотонно, майже заколисуючи, але вона все ж намагалася прислухатися, аби не пропустити момент, якщо її покличуть. Думки знову попливли у зовсім інший бік.

«Як же звести Марго з Яном? Який він, цікаво, насправді? Марго його покохала, значить, він хороший. Вона ж така ніжна, хоча я цього раніше не помічала.А він,мабуть,як раз помітив.Хоча уроки поцілунків досі не виходять з голови.Орегінальний спосіб зізнатись у коханні..»-дівчина усміхнулась цій думці,й відкинувши її опустила погляд у записник.

«Може, знайдеться щось про нього в мережі? Хоча, якщо він уже певний час живе за кордоном, навряд чи мені щось вдасться знайти. Якби тільки Мілена повернулася швидше… Вона мені так потрібна.»

На останній парі Марина вже зовсім відключилася від уроку. Відкрила блокнот і почала машинально малювати. Вона ніколи не вважала себе хорошою художницею, але її візерунки завжди виходили цікавими, загадковими… Її рука сама виводила химерні сплетіння ліній, поки раптом не осяяла цікава думка.

«Ян був учителем французької для Маргарити, а у нашому університеті якраз шукають нового викладача! Якщо він погодиться – це буде просто ідеально. Треба запитати Марго про нього,та запропонувати ректору його кандидатуру. Французька – романтична і красива мова, англійську я знаю, а ще це дозволить краще зрозуміти обранця сестри. Треба записати і розповісти Каті.»

Марина зробила записи в блокноті, ще раз глянула на телефон. Час тягнувся нестерпно повільно. Коли пролунав довгоочікуваний дзвінок, вона з усіх сил стрималася, щоб не вибігти з аудиторії раніше за всіх. Швидко записала завдання, схопила рюкзак і, перестрибуючи через дві сходинки, рушила вниз.

На третьому дозволеному поверсі, де вони були вчора, її вже чекали Катя і Виговський. Перша схрестивши руки, виглядала напружено, Артем же спокійно гортав якусь книгу. Вони чекали Антона, але він запізнювався.

— От же ж! — нервово пробурмотіла Катя, — Він хоч коли—небудь приходить вчасно? Я ж казала, що йому не можна довіряти серйозні справи!

— Може, у нього якась причина? — спробувала заспокоїти її Марина.

— Та яка там причина! Він просто безвідповідальний! — наче ображено мовила Катя.

У цей момент двері скрипнули, і в зал зайшов Антон, зітхаючи й закочуючи очі.

— Вибачте, затримався через сестру — почав він.

Марина й Катя здивовано переглянулися.

— У тебе є сестра? — перепитала Безбожна.

Катерина на секунду розгубилася, мовби щось клацнуло в її голові. Дівчина вже була готова продовжити обурюватися, але, почувши це пояснення, її емоції змінилися. На обличчі промайнула тінь сумніву, а потім легке відчуття провини. Вона різко видихнула і трохи м’якше додала:

— Ну… все одно ти запізнився.

Антон лише знизив плечима, а Катастрофа, опустивши очі, ледь помітно почервоніла, розуміючи, що, можливо, була надто різкою.

— Отже, слухайте. — Марина сіла на стілець, розкривши блокнот перед собою, і почала уважно переглядати записи, намагаючись не звертати увагу на те, як напружено стоїть подруга. — Я знаю, що Ян Савицький був учителем французької в одній школі, коли жив за кордоном.А до цього навчав мою сестру.-дівчина відвернула голову у бік посміхнувшись і ледь чутно хмикнувши,а потім продовжила:

-Зараз у нас шукають нового викладача. Я подумала, що це може бути чудова можливість для університету. Якщо він погодиться, у нас буде час до приїзду Мілени,і власний плюс для справи.

Вона зупинилася, поки всі слухали, і помітила погляд Артема який здається почав звикати до цікавих ідей дівчини.Катерина ж уважно слухала,хоч й мала вигляд серйозно зацікавленої у візерунках деревяного столу людини.

— Цікавий план. — хлопець почав гортати записи у щоденнику,хмурячи брови від йому незрозумілих хаотичних записів. — А що ще ти знаєш?

Марина відкинула назад волосся і витерла чоло ніби воно було вологим.

— Ще є кілька особистих моментів, які я знайшла. Не думаю, що це треба обговорювати прямо зараз, але це, певно, стане важливим, якщо ми дійсно хочемо розібратися в тому, хто він.Мені ж треба знати як його описати. — Вона поглянула на Катю, а потім швидко перевела погляд на Антона. — В сенсі,я  ж пишу книгу,і він,по тому що я знаю хороший чоловік.А мені немає з кого брати приклад тож я думаю ідея не погана.Я продовжу збирати інформацію.