Другий розділ

Марина сиділа на підлозі своєї кімнати, тримаючи книгу на колінах. Її руки були холодними, але піт на долонях змушував витирати їх об штани.Навіть через кілька хвилин після того, як вона закрила книгу, серце все ще швидко калатало.В голові крутилося занадто багато питань.Чому ця книга недописана? Що я взагалі маю з нею робити? А якщо я залишу її собі, чи це взагалі безпечно?Дівчина обхопила голову руками, намагаючись хоч трохи впорядкувати свої думки.Може, це якась помилка? —думала вона, дивлячись на обкладинку.З кухні доносився звук киплячої води—Катя готувала каву. Її спокійна і врівноважена подруга завжди знала, що сказати в будь—якій ситуації. Марина підняла голову і глянула в сторону дверей.

—Мариночко, заспокойся,—почувся голос Катастрофи.— Ми розберемося.Але ти маєш тверезо думати.

"Тверезо думати...» —подумала дівчина, але ця фраза викликала в неї гірку усмішку. Як взагалі можна мислити тверезо, коли перед тобою книга, що може змінити не тільки твоє життя?

Катерина зайшла в кімнату з двома чашками кави, поставила одну на стіл біля подруги і сіла поруч.

— Отже,— почала вона, —ми дочитаємо це до кінця. А потім вирішимо, що робити. Якщо ти нічого не приховаєш від мене, ми точно щось придумаємо.

Марина кивнула, але сумніви не відступали. Щось у цій книзі здавалося неправильним. Ніби між рядків був прихований інший сенс, який вона не могла побачити.

—А тепер швиденько пий каву і збирайся.Ми не виспались і можемо запізнитись на пари.—«Треба її відволікти»—подумала Катастрофа.

—Ще цього бракувало,щоб моя подруга ризикувала навчанням через мене,і мої проблеми.—«Я не хочу втягувати її в це,у неї клопоту без мене вистачає.А я можу й сама якось впоратись.Мабуть»

—Мариночко,забий.—знову почала заспокоювати її подруга.—Нічого зі мною не буде.Нас навіть стріляти не вчитимуть,сенс цього навчання?Крім того,твої проблеми дуже й дуже серйозні,і я не можу просто так тепер тебе залишити.—Вона присіла поперед нею.—Ти—моя найкраща подруга уже 9 років—чітко й спокійно говорила майбутня опер уповноважена.—Підтримувала мене,допомагала з усім,вислуховувала,давала поради,не сердилась коли я довго не відповідала.Хіба я можу пройти повз такого масштабу проблеми,і не допомогти тобі!?—Катя поклала свої руки на її коліна й намагалась заглянути в очі подруги,які на певний час втратили емоції.

—Я не знаю у що вірити після вчорашної історії.—«Вона завжди права.Зараз не час розкисати.Треба зібратись з духом,намотати соплі на кулак,і рухатись далі.Якщо на мої плечі впала така відповідальність значить вона мені під силу.Чого це я тут сиджу і ледь не плачу.Ану підйом.Я все таки письменниця,у моїх руках великі можливості,і будь на моєму місці хоч одна з моїх героїнь точно б не кисла!»—Ти маєш рацію,і я довіряю людині яка поки що одна з двох думає адекватно.—Дівчина трохи прийшла у себе.Її зведені брови,стиснуті губи і погляд,уже з емоціями,складали враження впевненості й готовності до перемоги над цією проблемою.

—Але це не підтверджує моєї адекватності загалом.—пожартувала подруга змінюючись в обличчі.

—Вмієш ти настрій підняти,—на секунду вона повеселішала,але наступна фраза як і думки що повернулись,змусили її крихку усмішку зникнути з обличчя.—навіть у таку важку хвилину.

—Марина!—Катя почала злитись,хоч і розуміла як її подрузі важко,та усвідомлювала що не можна дати їй спуску.—Так ану вставай!—дівчина міцно взяла її за руки й сильно потягнула на себе,коли та встала книга впала з її колін.

—Приходь в себе негайно.Зараз ми йдемо на навчання,ти не нервуючись дочитуєш книгу,а потім ми зустрічаємось в кафе,через дорогу від твого універу.—Катастрофа дивилась їй прямо в очі й намагалась добитись свого.—І тільки там ти вже можеш дозволити собі будь які думки,до речі бажано вголос—вона не відпускала її досі вологих рук.—Заспокойся,поки що це не кінець світу.Ми обов'язково з усім впораємося.Чуєш?!—хоч Катя була й роздратована,і не здивована такою поведінкою доволі тендітної натури подруги,яка сприймала все занадто близько до серця,у її тоні були лиш спокій і бажання допомогти.

Марина хитнула головою в жесті згоди.Сама прекрасно розуміючи що рано чи пізно діяти доведеться.

-От і все.Пішли.-Катя обійняла її плечі одної рукою й вони разом пішли збиратися.

По дорозі до навчальних закладів дівчата не говорили,хоч може й думали про все що сталось.Катерина як тільки могла відволікала подругу від цієї ситуації,і навіть почала за неї хвилюватись.Поліцейська Академія була далі ніж університет Марини,тож на його порозі дівчата попрощались.

-Нагадую-сказала Катастрофа стоячи поряд з Безбожною-Якщо не встигнеш дочитати сфотографуй.Старайся не попасти під руку вчителів,якщо помітять що ти їх не слухаєш.Не приймай знову все близько до серця,і не забудь записати щось важливе.Зустрінемось в кафе-вона повернула голову на бік протилежної вулиці.-Не нервуй.Все я побігла.-Катя обійняла її й пішла.Марина ж їй вслід говорила:

-Ти мені як мама все це говориш.-нарешті на її обличчі була усмішка.

Я буду ким завгодно,якщо в цьому є потреба.-усміхнувшись пішла далі.

Марина зайшла до аудиторії,на диво й на щастя вона не запізнилась,адже професора з літератури не було. Клас в університеті був стандартним: просторим, але затишним. Довгі дерев'яні парти стояли рядами, трохи пошарпані часом, але все ще міцні. Стіни, пофарбовані у світло-бежевий колір, мали кілька подряпин і сліди старих плакатів. Над дошкою висів великий годинник, який тикав з ледь помітною затримкою. Великі вікна пропускали багато світла, а за ними було видно густі дерева, що росли на території університету. У повітрі відчувався легкий запах крейди, змішаний із тонким ароматом кави, яку студенти часто приносили із собою.

Безбожна сіла за парту,дістала книжку,зошит і пенал, готуючись до пари,у вільний край столу,дівчина поклала вчора знайдену книгу так,щоб її титульна сторона опинилась знизу.

«Цікаво,чому у неї немає назви?»Промайнула цікава думка у дівчини,і ніби щойно згадавши де вчиться вирішила розпитати вчителів про цю всю систему.«Боже,точно!Як я одразу не здогадалась.»