Розділ 21

Невже Роман справді винен? Інна ніяк не могла оговтатися від почутого. Розповідь Валентина Анатольовича приголомшила її настільки, що думки почали плуталися. Звісно, Інна знала, що у Піскуріна була донька. Знала, що є онука і зять — шеф-кухар, власник ресторанів. Але ніколи не бачила нікого з них, якось не доводилося перетинатися. Вони з Микитою багато років співпрацювали з Піскуріним, але їхні стосунки ніколи не виходили за межі ділового партнерства. Вони не ходили один до одного в гості, не святкували разом ніякі свята і не обговорювали особисте життя.

Але найбільше здивувало не те, що Роман був чоловіком доньки Піскуріна, а те, як агресивно Валентин Анатольович звинувачував його у тому, що той причетний до загибелі Лілі та Олесі. І це були зовсім не натяки, а відверте прагнення довести його провину.

Інна потягнулася до ноутбука та зайшла в інтернет. Вона хотіла дізнатися більше про Романа і про те, що сталося того дня. На одному із сайтів  чітко було написано, що причиною ДТП стало порушення правил виїзду лісовоза на головну дорогу. І абсолютно ніде не йшлося про те, що Роман винен в аварії, як стверджував Валентин Анатольович. Тепер Інна починала розуміти: Піскурін звинувачував Романа не тому, що той був винен. Він просто не зміг пережити смерть доньки й онуки. Це був не голос фактів, а голос батьківського болю. Але водночас їй було шкода й самого Романа, який втратив і дружину, і доньку, і бізнес і тепер намагається заглушити свій біль алкоголем, занурюючись ще глибше в депресію. Виходить і Валентин, і Роман — вони обоє переживають своє горе по-своєму. Інна вийшла з інтернету й закрила ноутбук.

У неї теж зараз були не найкращі часи. Вона поглянула на годинник — рівно тринадцята. Пора. Підвелася з крісла, скинула медичний халат, узяла сумочку й вийшла на парковку. Сівши в машину, увімкнула двигун, натиснула на газ і впевнено виїхала на дорогу. Вона зробила свій вибір. Вона не хоче більше залишатися поруч із чоловіком, який її не поважає, зраджує, змушує обирати. І тому процес розлучення пройшов швидко, без зайвих слів та емоцій. Вони мовчки підписали папери, вийшли з РАЦСу і відразу поїхали до нотаріальної контори — кожен на своєму автомобілі. Інна намагалася не розплакатися, вперто дивлячись тільки на дорогу. Хоча те, що вона відчувала зараз, не просто роз'їдало душу, а повністю вбивало зсередини. Бо все ж до останнього сподівалася, що Микита раптом скаже, що все це — неправда. Що він їй не зраджував, що в нього не буде дитини від іншої жінки, і що дорослі доньки його брата — насправді не його власні доньки. Але він цього не сказав.

Зупинилася на світлофорі. Погляд зачепився за обручку, і вона більше не стримала сліз. Майже зірвала з пальця кільце й щосили викинула його у відчинене бокове вікно, ледь не влучивши в автомобіль, який стояв поруч. Позаду засигналили, даючи зрозуміти, що вже загорілося зелене світло. Інна витерла сльози й рушила з місця. Вона більше не плакатиме, вона нікому не покаже своєї слабкості, вона все це переживе і знову міцно стоятиме на ногах. Вже за хвилину припаркувалася біля нотаріальної контори. Микита встиг приїхати першим і тепер чекав на неї біля головного входу.

Інна хотіла уже виходити з салону автомобіля, але на якусь мить затрималася, поглянувши на свого вже колишнього чоловіка. Попри все, він і досі залишався для неї таким рідним, таким близьким. Почуття нікуди не зникли, вона й зараз кохала його. Але відразу нагадала собі, що він обрав іншу. Повністю опанувавши себе, нарешті вийшла з машини і з високо піднятою головою підійшла до нього.

— Ти як? — запитав Микита. — Ми можемо… перенести…

— Ні, — різко відрізала Інна. — Я хочу покінчити з усім цим уже сьогодні. Тому не будемо гаяти часу.

— Гаразд, не будемо, — Микита важко видихнув і пішов до будівлі слідом за своєю вже колишньою дружиною.

А чого він хотів? Щоб вона запропонувала залишити все як є? І він би жив подвійним життям, як і дотепер? Був би з нею і Катею одночасно? Так, бо він кохав їх обох, і кожна з них посідала особливе місце в його серці. І якщо Катя на таке ще погодилася б, то Інна — ні. Інна — горда жінка, яка поважає себе. Він розумів, що їй боляче, але йому теж боліло. Не лише втрачати її, а й відмовлятися від клініки, в яку він уклав стільки праці й душі. Але так буде правильно. Якщо він починає нове життя, то краще відмовитися від усього старого. Він краще збудує все заново, створить нову клініку, ніж працюватиме й щодня бачитиме свою… уже колишню дружину. А з «Новим життям» Інна впорається сама, тут Микита зовсім не сумнівався. Інна розумна, сильна. Вона з тих, хто зможе і клінікою керувати, і пережити їхнє розлучення. Тому він був спокійний за неї й готовий відпустити.

— Вітаю, тепер «Нове життя» офіційно належить тобі, — Микита поставив останній підпис і відсунув документи. Підняв очі на Інну. — Сподіваюся, ти не шкодуєш про свій вибір.

— Ні, не шкодую, — твердо відповіла Інна, забираючи в нотаріуса папери. — І прошу тебе, не треба знову це обговорювати.

— Як знаєш, — Микита потиснув нотаріусу руку, а потім слідом за Інною вийшов з контори. — Ти віддала мені всі свої заощадження. Могла б виплачувати частинами. Я б погодився.

— Я хотіла закрити це питання одразу, — заперечила вона. — Не хочу, щоб між нами залишалися якісь борги чи зобов'язання. Тим паче ти сам сказав, що не хочеш після розлучення бачитися зі мною. Повір, я теж.

— Зрозуміло, — Микита дістав із кишені ключі від своєї машини. — Але… попри все, якщо потрібна буде допомога, ти звертайся. Я завжди допоможу, ти для мене не чужа… І щодо Арсена не хвилюйся, у мене він швидко повернеться до медичного.

— Микито, він має право сам вирішувати, ким бути, — Інна теж дістала ключі із сумочки. — Я, на відміну від тебе, підтримаю його вибір. Хоче вчитися на пілота — хай вчиться, аби тільки здоровий та щасливий був. І до речі, схоже, в Арсена з'явилася дівчина. Перші серйозні стосунки.

— Це ти про Олю чи що? — Микита здивовано підняв брови.