Нове життя, в новому місті
Епілог — Через рік
Минув рівно рік відтоді, як я натиснула кнопку «опублікувати» вперше. Тоді — з тремтячими руками і серцем, яке не знало, що на нього чекає. Я дивлюсь на календар і усміхаюсь. Бо все, що здавалось далеким, неможливим і вигаданим — стало моїм життям.
Ми з Максимом живемо разом. Його чашка завжди стоїть праворуч на полиці, а моя — зліва. Вранці він варить каву, бо каже, що я не маю вставати різко. І що мені зараз треба більше відпочинку.
Ми чекаємо дитину.
Іноді мені здається, що це сон. Але я відчуваю, як змінилась не лише моя доля — змінилась я сама.
Максим зробив пропозицію просто: на балконі, де ми зазвичай п’ємо чай вечорами. Без пафосу, але з таким поглядом, що я не змогла сказати нічого, крім:
— Так.
Бо це завжди було «так».
«Нове коло» виросло. У нас уже є маленька команда, живі зустрічі, подкасти й навіть волонтерські поїздки. Але головне — ми досі лишаємось місцем, де можна бути собою.
Це вже не про мене. І навіть не лише про нас.
Це про кожну людину, яка колись відчула:
І коли я лягаю спати, прикладаю руку до живота й чую, як Максим кладе свою поверх моєї — я знаю:
я вдома.
У собі. У ньому. У житті, яке ми будуємо.
Відредаговано: 20.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
