Розділ 29 — Лист до себе

Було пізно. Заняття закінчились ще кілька годин тому, і я сиділа в маленькій кімнаті гуртожитку, дивлячись на бліде світло нічника. У голові крутились думки, образи, голоси. Те, що не давало спокою. Я відкрила ноутбук, створила новий документ. Без плану. Без формату. І просто написала:

Привіт, Аліно.

Ти зараз сидиш на валізі, у старій квартирі, з кавою в пластиковому стаканчику й тисячею страхів у серці. Ти не знаєш, що буде далі. Не знаєш, чи варто було їхати, чи знайдеш когось, кому зможеш довіряти, і чи зможеш вибратись із тієї тиші, що давить ночами.

Я хочу сказати тобі тільки одне: ти вижила.

Більше того — ти проросла. Там, де, здавалося, нічого не могло вирости. Ти зустріла людей. Створила своє місце. І себе нову. Не кращу — справжнішу.

Ти боялась втратити роботу — і залишилась без неї. Але знаєш що? Це звільнило тебе більше, ніж ув’язнювало. Ти боялась любити знову — але знайшлась людина, поруч із якою ти дихаєш спокійно. Без драм. Просто в теплі.

І знаєш, у чому головне?

Ти навчилась говорити вголос. Не для схвалення. А для себе.

Твоя платформа — це вже не просто сайт. Це дім для тих, хто шукає. І ти — його двері. Я не знаю, що буде далі. Але знаю: ти більше не втечеш від себе.

Ти не ідеальна. Але тепер ти жива.

І я пишаюсь тобою.

Твоя — ти. 

 ---

Я перечитала написане й відчула, як щось важке всередині опускається додолу. Не біль — а вага досвіду, який я більше несу не сама.

Це був лист, якого я чекала роками. І сьогодні — я сама собі його написала.