Я прокинулась без будильника. На годиннику було 8:42 — не рано, не пізно. Але вперше за кілька років я не підскочила, не перевірила телефон, не згадала, які звіти чекають на мене сьогодні.
Я просто лежала й дивилася на стелю. І дихала повільно. На кухні пахло кавою. Я зварила її сама, не у поспіху. Насипала вівсянку з яблуками. Сіла за стіл біля вікна й просто дивилася, як місто прокидається — вже без мене у звичному темпі. Але це було не про втрату. Це було про інший ритм. Мій.
Я відкрила ноутбук — але не для робочої пошти. Я створила нову теку:
« Навчання. Розвиток. Простір »
Перший файл — «ідеї для майбутнього»
Другий — «структура для відкритих зустрічей».
Третій — просто: «Що я хочу?»
Я писала без редактора в голові. Без страху. Бо цей ранок був не про обов’язки. Він був про вибір.
Потім надійшло повідомлення:
Максим: Добрий ранок, пані Вільність. Як почувається жінка, яка більше не грає за чужими правилами?
Я усміхнулась і відповіла:
— Як людина, яка вперше відчуває, що жодні двері більше не замкнені зсередини.
Це був мій новий ранок.
І я знала: таких попереду буде ще багато.
Відредаговано: 20.07.2025