Розділ 22 — Нова можливість

Усе почалось з листа. Звичайного, непоказного листа в поштовій скриньці платформи «Нове коло». Я навіть спершу подумала, що це чергове запитання про технічну проблему. Та щойно відкрила — серце застукало швидше.

— Привіт, Аліно.

Мене звуть Марина Коваль. Я працюю продюсеркою у незалежному подкаст-проєкті «Голоси покоління». Ми створюємо епізоди про реальні ініціативи, що змінюють життя людей.

Ми натрапили на твою платформу через одну з учасниць. Прочитали, подивились. І були вражені.

Якщо ти не проти — ми хотіли б запросити тебе на запис одного з випусків. Розповісти про твою історію. І дати голос тим, кого ти об'єднала.

Зв'яжися, якщо цікаво.

Марина.

Я перечитала це кілька разів. Потім просто сиділа нерухомо, втупившись у екран. Мене знайшли. Мене побачили. Не через знайомства. Не тому, що я просила. Бо те, що я зробила, стало важливим для когось ще.

А потім - тривога

Я зможу говорити? А раптом скажу щось не так? А якщо мене послухає хтось із роботи? А якщо...

Максим зателефонував того ж вечора. Я розповіла йому, трохи тремтячи в голосі.

— І ти боїшся, бо це велика справа? — спокійно запитав він.

— Так…

— Знаєш, що це означає?

— Що?

— Що це вже твоя справа. І вона виросла настільки, що ти маєш право говорити. Не для слави. А для справжності.

Ми довго мовчали. Але цього разу — без тривоги. Бо я вже знала відповідь.

Я відкрила листа знову. І написала:

— Марина, дякую. Я згодна. Коли зустрінемось?

І це був не просто крок — це був стрибок уперед.