Розділ 21 — Несподівана реакція

Я не афішувала «Нове коло» на роботі. Це був мій особистий простір — не для презентацій, а для життя. Та все таємне, як відомо, колись стає явним.

У вівторок після обіду мене викликала до себе керівниця HR-відділу, пані Ольга. Вона завжди була ввічливою, трохи відстороненою, з ідеально випрасуваним одягом і поглядом, який помічав найменші деталі.

— Аліно, присядь. Я б хотіла обговорити один момент.

— Так, звісно.

— Твій позаробочий проєкт…

— Ви про «Нове коло»? — запитала я, вже розуміючи, куди все йде.

— Саме. Ми отримали кілька повідомлень. Хтось зі співробітників натрапив на вашу платформу й звернув увагу, що там згадуються теми емоційної підтримки, токсичних стосунків, переїздів…

— Так. Це саме те, чим ми займаємось.

— Розумію. Але, як корпоративна компанія, ми повинні стежити за репутацією. У нас є політика щодо публічної активності працівників.

Я ледь стрималась, щоб не стиснути кулаки.

— Ви хочете сказати, що моя діяльність може зашкодити репутації компанії?

— Я цього не казала, — відповіла вона сухо. — Але закликаю вас бути обережною з асоціацією вашого імені та бренду компанії. І… деякі колеги вважають тему надто емоційною.

Надто емоційною.

Я вийшла з кабінету зі змішаними почуттями: роздратування, розчарування, образа. І водночас — глибоке розуміння того, що я вже не та, що мовчить. Увечері я зустрілася з Максимом. Ми сиділи на лавці біля кав’ярні.

— Хочеш, я поговорю з ними? — запитав він.

— Ні. Знаєш, я вперше не хочу нічого доводити. Мені просто хочеться бути собою — і не вибачатись за це.

Він подивився на мене уважно.

— І саме це робить тебе сильною. 

Я усміхнулась. Бо знала: хай навіть хтось не розуміє — я більше не відмовлюся від того, у що вірю.