Розділ 15 — Перший вечір без тривоги

Цього вечора я не перевіряла пошту. Не відкривала таблиці. Не писала план на завтра. Я просто приготувала чай з апельсином, вимкнула світло, залишивши тільки теплу лампу біля вікна, і загорнулась у ковдру. Місто за склом було тихим, м’яким. Не гучним мегаполісом, а знайомим простором, який більше не лякає. Вперше за багато тижнів я не чекала, що щось піде не так. Не озиралася, не будувала запасних планів. Просто дихала. І цього вистачало. Телефон лежав поруч, мовчав. Я знала, що можу набрати Лізу, Настю чи навіть Максима. Але не було потреби. Бо вперше за довгий час мені не потрібно було тікати від тиші. Я відкрила вікно, впустила в кімнату прохолодне повітря. Воно пахло вологим асфальтом і вечірнім спокоєм. Я увімкнула плейлист із затишною музикою, взяла до рук книжку, яку давно відкладала, і... не читала. Просто тримала її. Бо відчувала, що не мушу бути ефективною. Не мушу бути продуктивною.

Я вже достатня.

У голові з’явилась думка: а може, щастя — це не коли все ідеально?

А коли просто нічого не болить всередині.

Здалеку почувся звук повідомлення. Я глянула:

Максим:  Просто хотів побажати тобі спокійного вечора. Хочеш - не відповідай. Просто знай: ти все робиш правильно.

Я посміхнулась. І не відповіла. Бо цього разу — вперше — я нічого не боялася втратити. Це був мій перший вечір без тривоги. І я точно знала — не останній.