Розділ 10 — Перша невдача

Я не спала до півночі три дні поспіль. Читала, гуглила, креслила схеми, робила нотатки. Усе в голові оберталося навколо платформи для дівчат — тієї, яку я вже подумки назвала «Нове коло». У мене був концепт, розділи, перші ідеї оформлення. Залишалося зробити найстрашніше — винести це на люди. Я вирішила почати з простого — зробити презентацію для невеликого кола: Максим, Ліза, Настя, ще кілька знайомих. Онлайн-зустріч у Zoom, трохи слайдів, трохи серця — я вірила, що цього вистачить. Зустріч була призначена на суботу о 17:00. Я сиділа перед екраном, серце калатало, руки були холодними. Перші хвилини йшли добре. Я говорила щиро. Потім почала показувати слайди — як це працюватиме, як виглядатиме, кого це може об’єднати. Але вже на четвертому слайді сталося те, чого я не очікувала.

— М-м, вибач, — голос Насті був обережним, — а ти не боїшся, що це вже є? Ну, в інших форматах. Телеграм-чати, форуми.

— І що ти з цього матимеш? — додав хтось інший, якого я майже не знала.

— Грошей із цього не буде, аудиторія складна…

Максим мовчав. Я шукала його очима — чекаючи підтримки. Але він лише дивився серйозно, зосереджено. Я розгубилася. Презентація стала кашею з нервів і тексту. Наприкінці я вимкнула камеру і мікрофон, лише сухо попрощавшись.

Я сиділа в темряві. Було дуже тихо. Дуже порожньо.

Може, вони мають рацію?

Може, це справді безглуздо?

Телефон вібрував. Повідомлення від Максима:

Максим: Не переймайся. Ти зробила важливий крок. А невдача - це частина процесу. Я зателефоную завтра.

Через п’ять хвилин написала Ліза:

Ліза: Та плюнь. Ти класна. Ідея - крута. Просто треба зробити її простішою для початку. Я з тобою.

Я сиділа і читала їхні слова кілька разів. Мені було боляче. Але водночас — не самотньо. Так, це була перша невдача. Але й перший справжній удар — той, який перевіряє, наскільки сильно ти цього хочеш.