Розділ 6 — Сила самотності

Увечері, коли офіс спорожнів, я ще трохи посиділа біля монітора. Не через завантаженість — скоріше, не хотілося повертатися в кімнату, де тиша гучніша за будь-який шум. Я вийшла на вулицю, дістала навушники, увімкнула музику й просто йшла. Місто жило — навіть уночі. Якісь вогні, чужі розмови, клацання велосипедних ланцюгів. І все це — без мене.Вдома я зварила чай і сіла біля вікна. За склом — ніч. За спиною — нове життя, яке ще не стало «своїм». Я не плакала. Просто сиділа й дихала.

Колись я боялася бути одна. Думала, що це схоже на поразку — сидіти самій на кухні, вечеряти без слів, приходити додому, де ніхто не зустрічає.А зараз… У цій тиші було щось особливе. Я більше не тікала від себе. І це лякало, але й давало сили.

Телефон вібрував. Повідомлення від Максима:

Максим: Як пройшов день? Не занадто важко?

Я не відразу відповіла. Подивилась на екран, усміхнулась.

Я: Трохи втомилася, але тримаюся. Самотність інколи буває потрібною.

Він швидко відповів.

Максим: Це правда. Вона вчить чути себе. Але якщо буде занадто тихо - я тут.

Я довго дивилася на ті слова. Вперше за багато днів я відчула, що хтось бачить мене — не тільки працівника, не тільки новеньку, а людину. Самотність уже не була тягарем. Вона стала дзеркалом. І в ньому я нарешті почала бачити себе — справжню.

Вітаю друзі. Як думаєте що далі чекає Аліну? Які нові випробовування підкине її життя в новому місті? Скоро ми це дізнаємося. Приємного читання любі!