Розділ 4 — Нова робота

Я прокинулась рано — ще задовго до будильника. Серце билося швидше, ніж зазвичай, а руки трохи тремтіли. Перше враження — це ж, здається, вирішує все, правда? Вибрала нейтральну сукню, скромний макіяж і класичну сумку. Сама собі сказала: «ти впораєшся». І вийшла з квартири.

Офіс був у центрі — сучасна будівля зі скляним фасадом. Я підійшла до рецепції й назвала своє ім’я. Мене провели на п’ятий поверх, де вже чекали. Двері в кабінет були прочинені. Постукала.

— Заходьте, — пролунав низький, спокійний голос.

Я ввійшла. За столом сидів чоловік — років тридцяти п’яти, в сорочці з закоченими рукавами. Темне волосся, уважний погляд.

— Аліна, так? — підвівся й потиснув мені руку. — Я Максим, керівник відділу. Раді вас бачити.

— Дуже приємно, — відповіла я, намагаючись звучати впевнено.

Сідайте. Розкажіть трохи про себе. Я бачив ваше резюме, але завжди цікавіше почути вживу. 

Я почала говорити: коротко про освіту, попередній досвід, чому переїхала. Максим уважно слухав, не перебивав, лише час від часу ставив уточнюючі запитання.

— Тобто це ваш перший день у місті й одразу — до нас?

— Так. Місто нове, трохи лякає, якщо чесно, але й надихає.

— Гарна відповідь, — усміхнувся. — Тут швидко звикаєш. А команда в нас нормальна, не лякайтесь.

Він провів мене до мого робочого місця — невелике, але світле, з ноутбуком і записником на столі.

— Ось тут працюватимеш. Поруч сидить Марина, вона допоможе, якщо що. І ще одне — не соромся питати. Усі ми колись були новенькими.

— Добре, дякую вам.

— І ще, — додав він, коли вже повертався до свого кабінету, — я помітив, що ти не просто втекла зі старого місця, а вирішила почати з чистого аркуша. Це складніше. Але й сильніше.

Ці слова трохи мене здивували. Як він це побачив? Я просто кивнула, не знаючи, що відповісти. Перший день у новому місті, перший день на новій роботі — і раптом хтось помітив більше, ніж я сказала вголос.