Аліна сиділа на задньому сидінні маршрутки, міцно стискаючи рюкзак, немов він був останнім, що ще пов'язувало її з домом. За вікном тягнулися знайомі краєвиди — поля, будинки з облупленими фасадами, зупинки з потрісканими лавками. Ще мить — і цього більше не буде.
Місто, де вона виросла, більше не здавалося її притулком. Після всього, що сталося — зради, сварок, втрати мрій — вона зрозуміла: далі так не можна. Їй треба нове повітря. Нові вулиці. Нові очі, які ще не бачили її сліз. Їхати було страшно. Ніхто не чекав, не зустрічав з обіймами, не готував каву в новій квартирі. Лише валіза, плани на завтра, і адреса кімнати, яку вона знайшла в інтернеті.
"Я зможу," — подумки повторювала вона, хоч серце калатало так, ніби це неправда. Коли автобус зупинився на автовокзалі, Аліна вдихнула глибше. Повітря було іншим — інакший шум, інакші люди. Усе наче велике, неохопне, трохи ворожо-посміхнене.
Вона підняла голову. Сьогодні — перший день її нового життя.
Вітаю друзі! Це моя перша книга я довго вирішувала чи публікувати її але все ж наважилася. Надіюся на вашу підтримку. Приємного читання 🫶🏼
Відредаговано: 20.07.2025