Розділ 37. Стало ясніше, але й заплутаніше

Тіана запевнила, що її люди дізнаються все, що можуть. І про чоловіка, якого ми забрали з собою, і про те, що він знає. Мені залишається лише чекати.

Щоб відволіктися від подій, я спустилася у головну залу, куди запросили музикантів, щоб розвеселити гостей. Я не проти невеликої закритої вечірки, щоб відволіктися.

Я хотіла б зустріти Ліліан чи хоча б Арне, але на превелике нещастя до мене підійшов русявий юнак, який приховав свою зневагу до всіх і всього за маскою доброчесності. 

– Вітаю, панно Маріелло Едкінс, – м’яко усміхнувся третій принц.

– Щиро рада вас бачити, Ваша Величносте, – присіла у поклоні я.

– Дозвольте мені сказати, – почав Мануель, –  що ваша присутність пришвидшує ритм мого серця. Ви як перлина в світі аристократії, де кожна мить пронизана величчю. Але ви знаєте, в політиці також можна знайти велич, як на і сцені, так і за кулісами. І часом я маю бажання відкрити для себе всі лаштунки.

Хитрий чорт. Думає якщо насипав кілька компліментів, зможе легко вивідати чому я близька з Тіаною, чому стала її фрейліною та що знаю про її плани? Не дочекається.

– Ваші слова, безперечно, ласкаві. Але як ви, Ваша Величносте, можливо, знаєте, навіть океани мають свої таємниці, що ховаються у глибинах.

– Чи не могли б ви знайти маленький простір у вашому серці для розкриття невеликої частини цих глибин? Як підказує мій внутрішній голос, ваш політичний союзник також здатний на маніпуляції та хитрість.

Ніхто не зрівняється у хитрощах з тобою. Але наївно намагатися посіяти сумніви щодо щирості Тіани до мене, щоб привернути мою увагу до себе.

– Ваше хвилювання за моє благополуччя глибоко мене тішить. Але чи не можемо ми, замість різних зайвих турбот, насолодитися моментом та обговорити красу, яка оточує нас?

Я кинула оком на світловолосу дівчину, яка стояла в оточенні своїх рибок. 

– Я маю відверто уточнити, що панна Грехем хороша, але зовсім не в контексті…

– Т-с-с. Я цього не запитувала, Ваша Величносте. Прошу, не кажіть нічого необачного. 

Враховуючи, що, можливо, це він підсипав мені навіювач волі до келиха, коли я впала в Даньон, з ним варто бути ще більш обережною. 

– Ліліан прекрасна панна і моя подруга, – сказала я. – Мені сумно чути щось неприємне.

– Але я добре пам’ятаю, що ти просто ненавиділа її.

– Ти був правий, коли тоді сказав, що зблизька вона прекрасніша. Вона дуже хороша людина.

Мануель намагався приховати вир з емоцій: нерозуміння, злість, здивування. Ти цього не очікував. Так гріло те, що хтось бігає за ним, що зараз жаба давить, коли мені тепер байдуже, біля скількох леді ти ще крутишся? Але злити тебе весело.

– Я мушу покинути вас, Ваша Величносте. Панна Ліліан ще вчора хотіла побесідувати зі мною.

Ліліан обсіли, як бджоли квітку, Каллен, Дейм і Алан. Можливо, вийде розважитися. 

– Чи можу я приєднатися до вашої розмови?

– Маріелло, звичайно, я чекала на тебе, – зраділа Ліліан. – Я сподіваюся, що ти насолоджуєшся цим вечором.

– Твоя люб'язність не має меж.

Хоча судячи з розмови із Жаклін, все-таки має. 

– Я все ще не знаю чому ми залишаємося тут так довго? Принцеса наполягає на цьому, – сказав Каллен, після не охочого привітання.

Для такого Тіана придумала просту легенду.

– Все ще почувається кепсько, – сказав Алан. – В неї все ще жар і лише сьогодні не лихоманило.

– Тоді ми можемо рушити вперед, а ЇЇ Величність доєднається, – запропонував віконт.

– Або ви можете рушити вперед, а ми доєднаємося, – на диво нахабно відповів другий принц.

Проте, мабуть, він може бути таким тільки коли справа стосується його сестри. Навіть Ліліан від моїх прискіпувань раніше він так різко не захищав.

– Ви б не залишили, не вчинили б так з жодною панною, паниче Рамонде, чи не так? – сумно тужливо і очікувально запитала я.

– Ні… – вичав з себе Каллен коротко зиркнувши на Ліліан. – Я лише припустив, якби ЇЇ Величність погодилася… 

– Ха-ха, необережний жарт, паниче Рамонде, – сказала я. –  Якби ЇЇ Величність погодилася б ви б залишили її? Паниче Каллене, ви ж такий лицар, який з честю виконує свої обов’язки! Залишити принцесу на милість долі... зрозуміло ж, що ви б полетіли на драконі і принесли б їй зірку з неба, якби треба було! 

Жилки виступили на лиці віконта на обличчі. На моєму лиці ледь прихована зневажлива посмішка. Ліліан чомусь завмерла, ніби з маскою усмішки на лиці. Надіюся ти не збираєшся захищати його?

–  Але, вибачте, це було б занадто складно навіть для вас, – Алан підхопив мої слова і підняв брову. 

Арне, який взявся очікувано нізвідки додав:

– О, так, Каллене, можете йти на пошуки дракона, а ми тим часом забезпечимо безпеку принцеси. Хоча... знаєте, в драконів часто є непоганий смак до принцес, можливо, вам варто було б бути обережнішим і не залишати її!

Мабуть, мені здалося, але Дейм ледь втримався, щоб не закотити очі.

– Прошу, паниче Каллене Рамонте, – сказала Ліліан, – ми не можемо полишити принцесу… Я б нізащо не хотіла подорожувати сама.

– Я б не… Ви праві, панно Ліліан. 

Ти не… ля-ля. Звичайно б її не залишив, а принцесу можна!? Вона з Королівської родини і все ще твій роботодавець, навіть якщо не головний. Це обов’язок кожного захищати Королівську родину, а такими заявами ти дискредитуєш її.

– Ви як завжди вмієте допомогти зробити правильний вчинок, – додав віконт.

Моя втома від цього персонажа вже дається взнаки. Та як можна бути таким егоїстом з іншими людьми, проте таким фальшивим ангелочком з Ліліан? Ти ще й говориш не аби про кого, а про Тіану.

Ліліан на диво не втрималася й посміхнулася, пробуючи заглушити сміх рукавом, ніби вдаючи, що стримує чих. Чи мені здалося?

– З одного боку, – втрутився Дейм, – ми маємо швидше розвідати, про ситуацію в Улузькому лісі, але ми не можемо ризикувати своїм здоров’ям, а конкретно зараз здоров’ям принцеси. Я відправив кілька десятків лицарів вперед, щоб вони допомогли на фронті.