Розділ 36. Розслідування. Частина друга

Битва на арені виявилася надзвичайно напруженою навіть для найкращого лицаря королівства. Дейм як завжди виявив неймовірну силу, швидкість та вправність у своїх рухах з мечем. Він відбивав удари свого супротивника, один за одним, з вражаючою легкістю, немов відтягував час, щоб виробити стратегічні ходи для отримання переваги.

Його стиль бою був хитрим і непередбачуваним. Дейм відбивався, але було помітно, що опонент занадто майстерний і сильний. Хоча тепер чоловік не виглядав так, наче б’ється напівсили, його скривлене від зухвалості обличчя показувало, що бійцеві приносить задоволення змагатися з Його Світлістю, який в рази сильніший за попередніх учасників.

Поступово, після втоми від тривалого бою і безлічі ударів, Чорний лев, який раніше був непереможним, став слабшати. Його сили вичерпувалися, і він вже не міг наносити удари з такою ж швидкістю. 

Супротивник, із дивними здібностями, вочевидь через цей загадковий напій, довго не чекав, а блискавично наблизився. Лисий швидко черкув мечем по плечу лицаря. Герцог не встиг зреагувати, і незабаром отримав широченний меч противника над головою.

Публіка ревіла як скажені вовки, адже ніхто ще не протримався так довго як Дейм. Він робив вигляд що все в порядку, незважаючи на поранення.

– Дуже не благородно з вашого боку, – схрестивши руки холодно промовила Тіана, коли горе-герой повернувся до нас, взявши гроші яких зовсім не потребував, але нам не можна виділятися з натовпу. – Так ризикувати собою немає жодного сенсу.

– Це питання честі і гідності.

– Дурості і его, – лише пирхнула принцеса.

– Ти бовдур, Дейме, – сказав маг.

Я мовчала, але згодна з Арне і Тіаною

– Я спробував один із способів отримати еліксир, щоб наблизитися до тих, хто всім цим керує, – вперто наполягав Дейм. – Це питання допомоги багатьом людям.

Бої продовжилися, проте ми вирішили покинути цей захід.

– Давай я допоможу, – сказав Арне до друга. – Тобі треба перев’язати рану.

Я давно хотіла це запропонувати, але мабуть я буду однією з перших з кінця від кого герцог прийме допомогу.

– Я в порядку, – лише буркнув Дейм.

– Не поводьтеся по-дитячому, – сказала Тіана.

Все ж погодившись на допомогу, герцог і маг зупинилися під деревом, а ми з Тіаною вирішили пройтись до моста над річкою. От же ж ці правила, не гоже паннам бачити чоловіка з голим торсом.

– Думаєш що ці акціони, арена, еліксир і викрадення пов’язані? – запитала я.

– Схоже на це. Але я не бачу прямого зв’язку. 

Коли ми повернулися, виявили, що прийшли зарано. Арне схилився над Деймом, який лежав на землі з раною на плечі. Ми з Тіаною зовсім забули про проблему манер, адже Арне тримав руки над місцем ураження, де легке мерехтіння порушувало темряву.

Але ж… Магам заборонено користуватися світлою магією! 

– Вибачай вже, в світлій магії я ще той профан, – сказав Арне, ми ж з Тіаною сховалися за будинком, спостерігаючи.

– Ти знаєш, що це заборонено і тим не менш користуєшся нею.

– Не будь занадто правильним. В Темних Кручах ти таким ще не був. Ти тоді як і я, просився підмітати підлогу у коридорах у крилі наставників, тому що воно було найближче до лісу і ми тихенько втікали, щоб полювати на чудовиськ.

– На наше щастя ми нікого не знайшли. Наставники завжди були настільки зайняті своїми тренуваннями і підготовкою до битв, що навіть не помічали, як ми зникали на кілька годин.

– І саме тому ми могли просто лазити по лісу, відпочиваючи від нудних уроків. А коли поверталися, ми просто знову розпочинали підмітання і виглядали, наче тільки працювали.

–  Хоча, чесно кажучи, наставники могли і прикинутися, що не помічають, але, очевидно, вони дійсно хотіли трохи відпочити від нас.

– Звичайно хотіли, вони найбільше любили нашу гру “Переполох”. Знаєш, коли ми залізали на дах будівлі і гучно кричали "Монстри, тікаємо!"

– І наставники все одно кожного разу перевіряли чи немає монстрів, скільки б разів ми їх не обманювали.

– А потім вони, ловили нас за вуха і змушували вчитися м’яко кажучи, наднормово. 

Двоє хлопців усміхалися спогадам з радістю і ностальгією. Я глянула на принцесу, її погляд видався зацікавленим. 

На Арне це дуже схоже, а от на Дейма зовсім ні.

Арне перев’язав місце поранення друга, звичайно, щоб приховати від нас використання світлої магії.

– Ходімо, – сказала Тіана.

Ми приєдналися, зробивши вигляд, ніби нічого не бачили і не чули.

***

Зібравшись у Тіани, ми четверо – я, Тіана, Дейм і Арне – почали обговорювати наступний крок. Необхідно продумати план, який потребує спільних зусиль і згоди всіх учасників. 

– Якщо не вийшло вивідати щось більше знову, залишається дістати силою грошей еліксир на аукціоні, – сказав Арне. 

– Нашим минулим точно поцікавляться, якщо ми викладемо надто велику суму, – відповіла я.

– Тоді варто торгуватися до останнього потрохи збільшуючи ціну, – запропонував Дейм.

– Або нічого не приховувати.

– Ти що, Маріелло? – здивувалася Тіана.

– Уяви якими б зухвалими стали ці злочинці, якби повірили, що сама принцеса хоче отримати еліксир за будь-яку ціну. Варто напряму купити в них. Хіба це не гарна можливість їх зловити?

– Надто ризиковано. До того ж судячи з усього у них вже є наступник короля, – не погодилася темноволоса дівчина.

– Тоді діємо обережно. Якщо не буде іншого виходу, будемо діяти відкрито – сказав Дейм.

Ми знову зібралися в підземеллі покинутого, напів розваленого замку. Хоч зовні все виглядало лише руїнами, всередині це було всюди оздоблене хрусталем приміщення. Наші лиця були приховані під масками, як і в інших присутніх. Тут образи навіть унікальніші ніж на Маскараді. Всі шляхетні та й знатні особи зібралися інкогніто, щоб побачити й можливо придбати рідкісний еліксир, який обіцяв незвичайні сили. Не дивно, що він став предметом бажання для багатьох, включаючи нас.