Розділ 34. Початок подорожі. Частина друга.

Вітаю, пане. Ви тепер підозрюваний у королівській зраді – спокійно сказав Арне.

– Вони б забрали мого сина, – плаксивим голосом наполягав горе-лорд.

– Але від грошей ви зовсім не відмовлялися, що очевидно, – зауважив Дейм. 

– Ви не знаєте на що вони здатні...

– Тоді будьте ласкаві поділитися інформацією про цих таємничих “вони”– Арне наблизився, погрозливо зазирнувши в очі чоловіка.

– Я нічого не знаю, – замотав головою лорд.

– Ви будете приречені, якщо не допоможете нам, – грізно відповів герцог Хольгер.

– Я й так приречений.

– Ви правда вважаєте, що якихось злочинців варто боятися більше ніж Королівську родину? – льодяним тоном сказала Тіана.

– Якщо ви нічого не знаєте, то вже пізно.

– Отже варто поспішати, а не чекати останнього часу. Вас безумовно чекає страта.

Пара королівських лицарів увійшла в кімнату за покликом принцеси. Вони крокували з могутньою похмурістю до чоловіка, що застиг у страху. Він марив своїми грошима, свободою і торжеством через безкарність, але тепер це все зникне. Вхопивши лорда попід руки, воїни потягли володаря місцевих земель до виходу. Той намагався пручатися, вирватися. Але він, низький і гладкий, не мав жодних шансів проти міцних Тіаниних вартових.

– Я скажу! Я все скажу! Я скажу все, що знаю…

 За помахом руки принцеси, лицарі посадили лорда на стілець, а Тіана сіла на крісло навпроти нього.

– Ви можете зв’язатися з цими… Заколотниками? – запитала дівчина.

– Можу передати послання, залишити його в одному місці.

– Чудово. Ви напишите, що знайшли людей, щоб передати їм. До речі, що ви знаєте про викрадачів?

– Майже нічого. Я намагався відслідкувати, кому вони продають людей, але нічого не вийшло. Крім того, що деяких знаходили понівечиними недалеко в лісах, нічого не вдалося з’ясувати.

– Коли це почалося? – запитав Дейм.

– Конкретно на моїх землях три роки тому. Але я чув про подібне у великих містах. Це почалося разом з аренами.

– Якими ще аренами?

– Боротьбою усіх відчайдухів, які бажають швидких і великих грошей. Але головним там був еліксир, який нібито зробив би тебе непереможним. Його ще можна придбати на аукціонах. Пов’язаних з чорним ринком, звичайно.

***

Ідея принцеси абсолютно зрозуміла – залишити листа і прослідкувати  за тим, хто його забере.

Темна ніч і годинні очікування залишили відбиток на всіх. Я, Арне, Тіана і Дейм мали стомленні лиця. Взяття участі у цих подіях мене і принцеси коштували довгих суперечок Тіани і Дейма. 

– Ви не можете просто вказувати мені що робити, – невдоволено говорила чорноволоса дівчина.

– Я прекрасно розумію ваше щире бажання проконтролювати справу, але це лише нашкодить, – беззаперечно перечив їй герцог Хольгер. – Ви не можете допомогти.

– Ви нічого не знаєте про мої можливості.

В будь-якому разі, ми четверо нарешті на місці. Оскільки ніхто більше не залучений до цієї справи заради збереження таємниці. Заколоти та зникнення людей – ще одна проблема, яку король наказав вирішити. Правда Мануелю, за словами Тіани, але вона точно не збирається сидіти склавши руки.

Безмовна тиша нарешті вщухла, на заміну їй прийшов тихий скрип закинутої поштової скриньки. Незнайомець у темному капюшоні швидко сховав листа. Зробивши крок назад, кількома стрибками виліз на дерево, тоді перестрибнув на наступне. Ось чому ми не почули його кроків, таким же способом він прийшов.

Я, як і інші в зручному для подібних вилазок одязі, дістала стрілу. Швидко прицілилася, розраховуючи, де далі буде чоловік. На щастя, для більшої вірогідності, не чекаючи ні миті, я запустила наступну стрілу. Незнайомець ухилився від першої, проте наступна влучила в долоню. Не втримавшись на дереві, він впав з гілки, проте втримався на дереві.

Арне довго не думав, з клубком диму перемістився до чоловіка і відірвав шмат його плаща, знову зникнувши. Лише маючи якийсь предмет людини при собі, можна магією відслідкувати її переміщення. 

Незнайомець підвівся і сховався в гущі дерев, все ще рухаючись незважаючи на поранення. Надіюся, він переконаний, що ми просто впустили його. 

– Якщо не вдасця цього разу у нас ще буде можливість коли вони прийдуть нібито забрати нову партію людей? – запитала я.

– Думаю ні. Нескладно здогадатися, що ми знали про те, що лорд відправив лист. Інакше як ми знали де очікувати і коли? – відповів маг.

Білявий юнак дістав магічну кулю, тримаючи в руках клаптик тканини. У відображенні з’явилася постать, яка щойно розчинилася у хащах лісу.

– Надіюся він приведе туди куди треба.

Досить довге і тривожне очікування продовжувалося. Мені зовсім не сиділося, тому я вешталася туди-сюди перед іншими, час від часу зиркаючи на кулю, яку тримав Арне в очікуванні результату.

Тіана на диво досить напружено сиділа спершись об дерево, Дейм схрестив руки, а його стиснені вилиці видавали переживання.

Арне ж із задоволеною посмішкою не відривав очей від кулі немов спостерігав за комедійним серіалом.

– Вперед, – нарешті сказав маг, сховавши магічний предмет і простягнувши руки.

Я тримала руку Арне і Тіани, в колі тримаючись за руки ми перемістилися, в очах замерехтіло від легкого запаморочення.

Коли я розплющила очі, навколо були непрохідні нетрі куди здавалося не заходила жодна жива душа.

– Нам сюди, – направив Господар Вежі.

З великими зусиллями ми пройшли лише кілька метрів густих кущів і дерев, перед тим як побачити величезний закинутий будинок.

Дейм безцеремонно виламав двері. Вони з тріском впали додолу.

Перед очима постала дивовижна і страшна водночас картина: заставлені горою пляшечок і пробірок кімната, де повно баночок з незрозумілими для мене рідинами, травами. Це нагадувало лабораторію для досліджень та експериментів, проте місце явно було покинутим. Напів порожні полиці, повні павутини та розкидане на підлозі розбите скло різних пляшечок говорили про це.