Розділ 33. Початок подорожі. Частина перша.

Я чекала цього дня – дня, коли дізнаюся більше про свій світ. Проте головним тепер стали проблеми, які змусили відправитися в подорож. Мене не покидає передчуття новизни та тривожного бажання дізнатися якомога більше про природу нападників.

Зібрання людей на виїзді з міста – це народ, який проводжає нас з надіями, що ми змінимо їх життя на краще. Чи можу я щось зробити?

Все вже майже готово, тому нудьгую в кареті, сперши голову об віконне скло. Інша карета з відомим мені символом і свитою неочікувано наблизилася.

Що вона тут робить?

В двері постукали. З шурхотом сукні Тіана зайшла, без зволікання пояснила:

– Жаклін поїде з нами, як ще одна моя фрейліна.

– Навіщо це їй? Для неї не має жодної вигоди в тому, щоб стати служницею принцеси.

– Так само як і тобі. Але це умова угоди. Герцог Хамбер надав нам гору високоякісної зброї і війська, король не міг відмовити. Побачимо, що з цього вийде.

Я нервово закусила губу. Ніколи не знаєш, що в цієї троянди в голові.

– Не хвилюйся так, – принцеса обхопмла мою руку своїми. – Стежити за нею безумовно треба, але я обіцяю, що з тобою все буде добре. Вона тобі не нашкодить.

– Якщо ти так кажеш, отже все для цього зробиш. Я вірю тобі.

Ми вийшли до інших, що вже зібралися вирушати. Ліліан, Дейм, Алан, Каллена, Арне, Мануель і Жаклін чекали, кожен бесідуючи з кимось: Жаклін кокетливо втягнула в розмову Алана, що виглядав не надто задоволеним, Арне з Деймом обговорювали деталі екіпірування, Каллен з Мануелем говорили з Ліліан.

Тіана вирішила виручити любого брата від уваги троянди, тому приєдналася до них, а я, після привітання, одразу ж пішла шукати Адама. Він ще готував щось у дорогу.

– Брате, досить вже речей, краще ходімо до інших.

– Тут лише необхідне. І треба почекати поки приїдуть слуги.

– Всі слуги вже готові.

– Дві служниці? 

– Їх достатньо. Не змінюй все в останній момент. І не варто так перейматися. Я не буду чекати. Якщо хочеш щоб люди зібралися і приїхали дарма, будеш сам винен.

Я не стала далі слухати його приступ гіперопіки, а направилася до компанії. Там точно є щось цікаве.

– Не сердься, гаразд? – наздогнав мене Адам. – Чому ти так не хочеш, щоб слуг було більше? Хіба це не зручніше?

– Не зручніше. Закрили тему.

На місці, де були герої, Дейм і Тіана в стороні щось емоційно, на диво для них двох, обговорювали, Алан лишився сам на сам зі своєю причепливою проблемою, а Каллен з Мануелем не відлипали від Ліліан, гнівно переглядаючись. Куди ж подівся Арне?

Тіана з Деймом, здається, домовилися і наблизилися до всіх.

– Будь-ласка, приділіть мені трохи уваги, – сказала принцеса. – Я знаю, що нас тут зібрало не наше бажання, а велика біда, але надіюся, подорож принесе тільки хороші новини і результати.

– Поки маршрутом керуєте ви, Ваше Величносте, я впевнена, що все буде так, як ви сказали, – прощебетала Ліліан те, з чим не можна не погодитися.

– Якщо ж нам не вистачить сил армії, впевнена, що Свята завжди створить чудо, – не могла не спробувати спровокувати Жаклін.

– Що ви! Я не Свята! В мене немає стільки сил… – забідкалася біла лань.

– Його Величність відіслав вас сюди для захисту народу. Ви вважаєте, що він помилився?

– Це не те, що я мав на увазі…

– Його Величність справді поспішив, – втрутилася Тіана. – Проте він не поклав все на плечі панни Грехем, а відправив багатьох талановитих людей, що мають разом розв'язати проблему.

Жаклін не залишалося нічого, як ввічливо вибачитися і відступити.

– Ви праві що до того, що Його Величність відправив кожного з нас з певною метою. Хоча може і не всіх, – ніби між іншим, сказав Каллен.

От же ж!

– Я служу Її Величності принцесі Тіані, – відповіла я.

– Не кажіть так, паниче Каллен, Марі вправно стріляє з лука і їздить верхи.

– Це не згодиться, якщо проїдеш всю дорогу в кареті. Коли ми вирушаємо? Чекаємо лише ваших слуг, панно Едкінс.

– Тоді ми можемо вирушати, – сказала я. – Мої служниці ті, що у синій формі.

– Щось я не бачу.

– Ось там.

– А де інші? – запитав Каллен.

– Це всі. Їх лише двоє. 

З моїх людей крім Лани та Ваїри, ще Ш'єназ. Хоча з нашого дому батько відправив загін, я не можу довіряти їм як своїм помічникам. З Ш'єназ є хоча б якийсь договір

– Не бажаєте передумати, можливо ви пожалкуєте. Благородним паннам потрібна підтримка.

– Не бажаю, дякую, відповідати за більшу кількість людей. Там, куди ми їдемо, я не можу гарантувати їхню безпеку.

– Це слушна думка, панно Маріелло, – втрутився без потреби Мануель.

Каллен нарешті вщух, тому що продовжувати далі було б низько навіть для такого грубіяна без манер.

Ми розійшлися, щоб востаннє перевірити підготовку, тоді нарешті почали розміщатися, щоб їхати. Дейм і Адам на відміну від інших обрали їхати верхи, як прості лицарі, а не сидіти в кареті. 

– Марі, – звернувся Мануель, коли я йшла до Тіани, – як що до того, щоб поїхати разом зі мною?

– Я не проти, але маю виконувати свої обов'язки фрейліни. І все ж… Не в образу, прошу не називай мене так фамільярно.

– Так ти все ще сердишся?

– Не личить неодруженим хлопцеві й дівчині так звертатися, Ваше Величносте. Можна неправильно зрозуміти.

– Не пам'ятаю, щоб раніше це тебе хвилювало.

Чорт, я зовсім не хочу, щоб він так до мене звертався.

– Ваше Величносте, прошу проявити повагу до незаміжньої молодої панни, – вчасно з'явився Адам. 

– Зовсім не маю на меті принизити панну, я лише друг з дитинства, що хоче зберегти такі стосунки.

– Які б не були наміри, я був би дуже вдячний, якби ви не створювали таким чином непорозумінь.

– Я зрозумів вас, паниче Едкінс, – Мануель був явно незадоволений. – Перепрошую і залишаю вас.

Коли принц відійшов, Адам запитав:

– Він винюхує щось чи мені здається?