Розділ 32. Лицарський турнір

Тепло весняного ранок нагадувало, що скоро прихід літа. Я не спала зрання, лежала, насолоджуючись видом з вікна: квітучим садом і танцюючими сонячними зайчиками на склі. Тоді двері тихо відчинилися і зайшла Лана.

– Добрий ранок, панно! – жваво сказала дівчина. – Добре, що ви вже не спите. Пора збиратися.

– Тільки коли я поїм. Не раніше.

Тато був вже за столом, я, як і він, ніколи не пропускає прийоми їжі, а єдиний спосіб змусити мене піднятися з ліжка – сказати, що сніданок готовий.

– Доброго ранку, тату! – усміхнулася я.

– Доброго, люба. Готова отримувати посвяти перемог? – відповів він з таким же теплим виразом обличчя.

– На щастя, не доведеться.

– Чому не доведеться? І чому на щастя?

– Я не користуюся великою славою, особливо що стосується вроди, і не люблю багато суспільної уваги.

– Дарма, слави в тебе точно вистачає, – підморгнув батько.

Я з сумнівом посміхнулася.

– Де Адам? – запитала.

– Я вже давно готовий, – втрутився, увійшовши до їдальні брат.

Сірий пишний мундир прекрасно сидів на ньому, він вже був готовий відправлятися.

– Поїду раніше, зустрінуся з кількома приятелями, – коротко сказав Адам. – Довго не барися, а то все пропустиш.

Лана, Ваїра і ще ряд служниць пихтіли над моїм образом: красивою і вигадливою зачіскою з кількома пишними косами, які переходять в низький пучок, кілька пасм чаруюче недбало спадали на плечі, одягали на мене блакитну сукню, нижнє вбрання якої було світлішим, його подоли мали багате оздоблення у вигляді мережива, верхня ж частина, ліф, скріплювалася в грудній частині кількома бантами, а верхнє вбрання було навстіж від талії, по краю розрізу виконувалася вишивка неймовірної краси. Глибоке декольте і рукава теж прикрашені пишними мереживами, а на шию повязувалась тонка косинка. Все це доповнювали вуаль, причеплена шпильками, короткі рукавички в тон сукні і ніжний макіяж.

– Капелюх зайвий. Навіщо тоді ми так над зачіскою старалися, – сказала одна з служниць. 

– Неймовірно гарно, – визнала я, не дивлячись на всі довгі страждання, які заради цього довелося винести. – Але ви надто ретельно це зробили, ніби на весілля мене готували.

– Тому що це важливо! Ви зберете гору посвят! — промовила Лана, моя вірна фанатка.

– Байдуже, на це. 

– Не кажіть так! – підтримали всі служниці, крім моєї завжди практичної помічниці.

– А ти що думаєш, Ваїро?

– Посвяти – безглузді дрібниці, створені для дівчат, які йдуть на поводу інших.

Сказала, як відрізала, що вже звично для всіх.

Фехтування – річ створена для чоловіків, тому і цей день посвячений їм, як і мисливські змагання. Шкода, що збити пиху, як на полюванні, з панів сьогодні не вийде. Для дівчат же головне врода, бути безвольною прекрасною квіткою в чиїхось руках. Нагородою, річчю,  а щоб отримати її, потрібно перемогти. Твоя думка при цьому не враховується.

– За це ти мені подобаєшся, Ваїро. – усміхнено промовила я, Лана та інші служниці ображено видихнули.

***

Тренувальна арена у головному маєтку Едкінс іграшкова, порівняно з Королівською, спеціально створеною для видовищ. Трибуни нагадували ледь не кімнати, все для розбещених глядачів.

Ш'ясан, вся в обладунках і в шоломі, нічим не вирізнялася серед чоловіків, вона не брала участі в змаганнях, а стояла поруч як охоронець.

 Відрізнити лицарів можна лише за високо піднятими гербами родів в руках воїнів, до яких вони належали. Проте не тоді, коли ти в команді простолюдинів. Вони мали тільки маленькі нагрудні значки, які говорили якому дому вони служать, але крихітну емблему не можна розгледіти здалеку.

Я, як і деякі інші знатні дами, просто сиділа як один з видів трофеїв, нудьгуючи і чекаючи початку хоч якогось дійства. Єдина користь з цього всього – відберуть найкращих воїнів для боротьби з чудовиськами.

Вирішую спуститися з трибун і недалеко пройтися. Світле ясне сонечко гріло лице, від чого мені стало краще. 

Спокійну прогулянку перервала картина: десяток леді навколо герцога Хольгер щебечуть як зграя птахів. Хоча більше схоже на курятник. Як я розумію, вони намагаються всучити йому свою хустинку на удачу. Дейм на диво ніяково намагався вийти з цього оточення, з часом явно більше дратуючись, не в змозі дипломатично звільнитися.

– Ваша Світлосте! – гучно погукала я, отримавши від дівчат не милі "пташині" погляди, а погляди розлючених гієн. – Я дуже перепрошую, що перериваю вас. Мій батько і Його Світлість герцог Хамбер зараз вирішують питання розміщення воїнів, вони вважають, що вам як відомому герою, не завадить вже вводити воїнів, підвладних вам. 

Використавши це як виправдання, через що леді розступилися, він пішов виконувати "організаційний ритуал".

– Дякую, – шепотом кинув він на прощання.

Дівчата були не задоволені, ніби відмазка не пройшла, але їм, як і мені, нічого не залишилося, крім я ввічливо привітатися і поспілкуватися, де хто сукню для турніру замовляв.

Я вже знову занудьгувала, проте прогуділи сурми, не сказати, що я сильно після цього збадьорилася, але нарешті щось почнеться.

Коли повернулася на своє місце, недалеко від мене сиділа Ліліан, вона накрутила блондинисте волосся для дійства. Коли дівчина помітила мене, привітно кивнула. 

Я задумалася над тим, чи подобається їй хтось з її шанувальників? Виглядає що ні, вона лише дружелюбна з усіма, але зовсім не помічає їхнього інтересу і не виявляє свого. Трійка хлопців зараз десь серед учасників. 

– Оголошую Лицарський турнір відкритим! – після короткої промови сказав король.

Поки йшли бої, де участь приймав ледь не кожен, я не бачила там когось з навиками, вартими уваги. Взагалі, так зване аристократське фехтування, багато в чому просто видовищне, було набагато менш ефективним у реальному бою, ніж вміння найманців. Їхній стиль зовсім відмінний від Королівських бійців. Це я знаю від Адама, який вчився багатьох різних стилів бою.