Розділ 31. Нова інформація

Вечір був теплим і тихим. В цілому чудовим, щоб не спати і шукати зниклих людей. Принцеса налаштовує пошуковий камінь за координатами і даними придворних магів, я ж без діла сиджу на поваленому стовбурі навпроти дівчини.

Шурхіт і кроки з-за кущів змусили нас озирнутися. Дихання припинилося, а вуха загострилися прислухаючись до кожного шороху.

Купка людей в плащах, не боячись бути поміченими, показалася перед нашими очима.

– Якщо не завершити налаштування повністю зараз, то ця штука стане безкорисною, – швидко і тихо проговорила Тіана. – Хвилина.

– Має вийти, – впевнено відповіла я. – Інакше лучники мене пристрелять.

З дерев, ледь помітно, майоріли ще кілька незваних гостей.

– А з іншими що? – поцікавилася принцеса.

– Маю впоратися, – з хитрою посмішкою сказала я.

Принцеса швидко чкурнула в карету, більше не можна втрачати час.

Дивлячись на їхнє, м'яко кажучи, не надто дороге вбрання, впевнено можу ствердити, що противники не вмілі. Якісь звичайні волоцюги і грабіжники.

– Що, кинула тебе твоя подружка?

Пузатий чоловік з не чіткою вимовою викликав огиду, він наближався, інші, нічого не очікували і, схрестивши руки на грудях, чекали видовища. 

Якби я була не в змозі захистити себе, вони б довго і з насолодою позбавляли мене життя. Разом з ним погрозливо підходив лисий і низький противник з кийком. 

Коли наблизився надто близько, я зарядила лисому мітко в підборіддя, він не очікував, на мить його погляд затуманився, той струснув головою, щоб прийти в себе. Інший відчув мій чобіт в сонячному сплетінні. Поки він, задихаючись, кашляв, лисий замахнувся палицею.

Ухиляюся. Замах. Ухиляюся.

Замах – ухиляюся. 

Ніби в танці ми кружляли з якусь мить, мені нікуди поспішати, а тягнути час вигідно. Крок назад, ще і ще.

Розвертаюся спиною і біжу залишок відстані до дерева. Лисий за мною.

Замах. На перший погляд я загнана у глухий кут… 

Роблю два кроки вертикально по дереву, відпихаюся і світ на кілька секунду завертівся, перевернувся догори ногами. 

Сальто дало перевагу – тепер нападнику нема куди тікати чи місця ухилитися. Глухий удар кийка по дереву.

Поки він не встиг навіть розвернутися, заламую йому руку, різко вигнувши кисть. Те, що я вмію найкраще – викручувати і заламувати суглоби.

Коліном б'ю у печінку, нападник осідає на землю, тоді наступаю ногою на лопатку. 

Потягнула його руку. Хрусь. Чоловік, стогнучи, потирав цілою рукою плече, але більше не вставав.

Його друг за цей час відкашлявся і оговтатися від здивування, наблизившись.

Поки що то один, то другий були близько до мене, а лучники досить далеко, щоб ризикувати влучити в союзників.

Я замахнулася кулаком, але чоловік заблокував і схопив мене за зап'ястя, я схопила його у відповідь, зігнула кисть нападника, продовжуючи утримувати її однією рукою, іншою, звільненою, скрутила пальці. Тоді швидко дістала клинок з-за пояса, мить і гострий кінець у нього в бедрі. Чоловік скрикнув, а я вдарила рукв'ям зброї точно в кадик.

Залишилось двоє. Але перед очима лише один. Отже інший зараз вискочить із засідки.

Більше не витримую. Лучники готові стріляти, але якщо я пораню чи вб'ю когось із тих двох, що на землі, і відкрию простір, в мене почнуть стріляти.

Поки що товариші заважають це зробити.

На щастя, мені не довелося робити все самотужки, тому що три вистріли револьвера розсікли небо.

Бах-бах-бах. 

На деревах почувся шурхіт і метушня підстрілених "пташенят".

Я різко роблю уколи ножем в ногу бік і плече ворога.

Другий, який вистрибнув із засідки, мов чорт із табакерки, різко притягнув мене до себе, щоб закрити себе мною від пострілу.  Верткий і граціозний бій на короткій дистанції – точно танець.

Зробила обманюй маневр, тепер досить простору. Я каменем впала додолу, щоб відкрити противника.

Вистріл.

Чоловік із стогоном падає додолу.

Принцесса, гойднула бедром в бік, сперла довгу, ніби середню між рушницею і пістолем, зброю об плече.

Як не дивно, всі чоловіки живі. Лише поранені. Але чи будуть такими поки їх довезуть – як пощастить.

– Ти не брехала про двадцять чотири із двадцяти п'яти постріли в яблучко з стометрової дистанції.

Принцеса не поділяла моєї жвавості.

– Патруль злочинців. Отже ми на правильному шляху, – сказала вона.

Знову шурхіт листя, Тіана навела зброю, я готова до нового нападу.  Проте лісу вийшли воїни в Королівській формі, тому ми з принцесою розслабилися.

– Вибачте, Ваше Величносте. Ми заслужили смерть.

Дівчина підняла руку, показуючи, щоб лицар замовк. 

– Я в порядку. Маріелло?

– Я ціла, – промовила.

– Невже ви, ящери, нарешті з'явилися? – я обурено звернулася до них.

– Загін Драконів, – виправила Тіана.

– Видно по тому, як вони тебе захистили. Де вони лазили поки...

– Маріелло, – перебила вона.

Я замовкла. Її холодному тону не можна не піддатися.

– Ходи-но сюди, на кілька слів.

Я неохоче попленталася за нею, готова до батьківських повчань. Ми з нею сіли в карету.

– Знаєш чому я їх ціную?

Я промовчала, чекаючи продовження.

– Вони ті єдині, хто присягнули на вірність мені, але не присягнули на вірність королю.

Що? Це ж був би скандал серед дворян. Королівський загін лицарів не присягнув на вірність королю!

– Тоді чому вони взагалі служать?

– Звичайно тому, що я тримаю і не даю батьку їх розпустити.

Загін Драконів відомий як наймолодший по створенню, найгірша молодь, і за прекороткий час вони встигли стати посміховиськом. Всі вважають, що їх не відправляють на завдання, бо ті не гідні їх, але виходить, загону просто не довіряють. І ці хлопці не слабші за інших, не нездари. Їх лише тримають на короткому повідку.

– Вони вірні лише тобі.

Якщо пронюхають про твою владу...