Розділ 22. Уявлення про світ. Частина третя

Бал на честь двадцятип'ятиріччя Його Величності Першого принца Евоні відбудеться через декілька днів. Це день, на якому історія "Біла Лань", яку я читала, обривається. Не сказати, що прочитання дало мені багато корисних знань, лише кілька, бо книга наповнена буденними романтичними моментами. Бідняки, правила академії, викрадення людей – всього цього там не було. Світ виявився набагато розлогішим, небезпечнішим. Я мало знаю, хочу побачити та дізнатися набагато більше.

День народження Евоні має бути грандіозним через вкладені в нього кошти. Особливо боляче про це думати, коли згадуєш людей з центру допомоги. Проте, Тіана розповіла, що вона напросилася організовувати це дійство, отже може списати хорошу суму з підготовки до банкету і поповнити запаси ліків і їжі біднякам.

Сьогоднішній день почався з неочікуваного подарунка. На щастя, не від Жаклін. Темно-синя сукня з пишними рукавами, вишита золотими нитками й справді була розкішною, але, на жаль, через її відправника її доведеться позбутися.

Мануель причепив коротку записку до коробки. "Надіюся, що цей подарунок, який я давно обіцяв зробити, пом'якшить твою образу. Я не прошу зустрітися особисто, а лише написати листа у відповідь на мої попередні".

Якби я їх хоч прочитала, перед тим як спалити. Так, цю річ треба кудись подіти. 

– Цю сукню доставити у вашу гардеробну? – спитала Лана з явним інтересом, від кого вона.

– Відішли її назад.

– Але вона така гарна! – здивовано вигукнула дівчина. – Вибачте, я не смію вам перечити, – швидко отямилася й опустила сумно голову Лана.

– Нічого страшного. Знаю, що гарна. Але я не можу її прийняти. 

Я точно знаю, що бажаючи всього прекрасного собі, він будує підступи проти мене.

***

На бал, як зазвичай, помічницею взяла з собою Ваїру. Батько зараз у нашій резиденції на території маркізтва, оскільки він керує землею зі столиці, тому часто їздить туди, часом живучи на півночі кілька місяців. Адам, як спадкоємець, поїхав з ним, щоб розібратися зі справою на місці та перевірити керування територією, тому відвідую захід сама.

Погода потеплішала, весна розцвіла у своїх найяскравіших барвах. Буяла природа і співали птахи. Білі хмаринки неспішно лебедями пропливали по світло-блакитному небу-озеру. Під час такої картини кучер доставив нас до Королівського двору, який прикрасили квітами й стрічками.

На тому моменті, коли Ліліан приїхала і вийшла з карети, далі у книзі були лише написи, з яких все почалося:"Допишіть історію" і "Поставте підпис тут".

Гайда дивитися продовження!

Вечір обіцяв бути хорошим, не дивлячись на те, чий це був день народження.

Моя темно-зелена сукня, обшита, мов живими, чорними квітами, із відкритими плечима, розвивалася на вітрі.

Прийшов час трохи розважитися. Я обожнюю бали за танці, смачну їжу й неповторну атмосферу мистецтва, яке всюди оточує тебе на таких вечорах, але не терплю людей, які скоріше є зміїним кодлом. Проте, якщо провести час в товаристві принцеси й ще пари панночок, то свято буде ідеальним.

Аристократи тихо перемовлялися, вечір лише почався, тому тут було спокійно. Напої та закуски розходилися за хвилину, поки люди обговорювали останні новини й справи.

Але все було якось надто тьмяно й безрадісно, меланхолійний настрій трохи передався й мені, це треба виправляти. Іменинника ще не було.

– Ваша Величносте, де ж мій любий колишній? – тоненький знущальний голос викликав усмішку у графині Белоз, віконтеси Гранд та панни Савель.

– Не маю жодного уявлення, – беземоційно відповіла дівчина.

Короля і королеви теж ще немає.

– Здається вечір почався не надто весело, – сказала графиня.

– Може трохи розворушимо його? Попросімо музик заграти мервалю. Все одно ніхто майже не вальсує, – запропонувала панна Савель.

Мерваля – особливий енергійний танець, який виконують лише жінки у групах. Трохи нагадує хоровод.

– Ваша правда, я не проти потанцювати, – підтримала Бейоз.

Ми з віконтесою Гранд теж погодилися.

– Це не моє, але якщо хочете, то я не проти, щоб ви розбудили зал, – сказала принцеса.

– Тіано, коли вже у тебе буде ентузіазм хоч до чогось, крім справ? – сумно спитала я.

Дівчина лише знизала плечима. 

– Приєднуйтеся до нас, принцесо, – підтримали панни.

– Без мене. Принаймні сьогодні.

Хоч мені хотілося, щоб Тіана більше приділяла уваги собі, нам нічого не залишалося, тому четвіркою ми, усміхаючись як малі діти, ледь не підбігли до музик, тихенько сказавши наше бажання. Ті з радістю погодилися, їм самим не подобалося те, що гості нудилися.

Полилася весела мелодія, яка шуміла, бігла і стрибала, змушуючи рухатися. Ставши в центрі залу, ми закрутилися-завертілися, яскраві й життєрадісні, готові сміятися на весь світ просто так.

Пані й панянки підхопили наш настрій, долучаючись до танцю, й новими кольорами заграв вечір, вже не сірий, в очікуванні хоч чого-небудь, а ніби сонячний і п'янкий. Не чекати настрою потрібно, а створювати його.

Чоловіки продовжили розмови, але вже не так, ніби зараз заснуть, і час від часу дивилися у бік жінок, які пожвавіли й порум'яніли. І коли здавалося, що краса балу тільки почалася, а далі буде все краще й краще, то все враз перемінилося.

Так буває, ти вважаєш, що справи нарешті йдуть вгору і радієш цьому, але вривається Його Величність Випадок і Її Величність Доля.

Все вмить обірвалося: музики припинили свою гру, люди припинили танцювати, стихли, як німі, і завмерли. Все це зупинив рик. 

Звіряче ричання, що, здавалося, змушувало стиснутися барабанні перетинки. І тиша. Більше нічого. Серце благало, щоб тобі здалося і нічого не було, але надто гучно прогримів цей звук, щоб це була помилка. 

Тріск-тріск-тріск. Обвалився скляний вітраж, величезна лапа, надто схожа формою на людську, але з довжелезними звірячими кігтями, ступила на дорогий паркет банкетного залу.