Розділ 18. Мама

Прокинулася від світла, що засліплювало очі, хотілося поспати ще, але голос розбудив:

– І де ти лазила пів ночі? – осудливо проговорив Адам.

– О-ох, у мене є батько, не будь мені ще одним. Прикрий по-братерськи, а? – обнімаючи подушку, продерла одне око.

Адама ці слова ніяк не переконали, він продовжив очікувально дивитися.

– На міському фестивалі, – здалася.

– Серед простих людей!? Не схоже на тебе, – здивувався брат. – Ти знаєш як це небезпечно..?

– Хіба не для того ти вчив мене захищатися?

– Я думав ти виросла з дитячих втеч і прогулянок вночі.

– Я виросла, але ж не повністю, – загадково посміхнулася, – але невже нарешті повірив?

Адам закотив очі, коли я витріщаючись і усміхаючись до вух мов дитина, махала ногами, лежачи на животі.

– Вставай вже. Ходи їсти.

– Авжеж, татку номер два.

Коли Адам вийшов за двері, я подзвонила у дзвіночок, покликавши служницю.

– Доброго ранку, моя панно! – як зазвичай, сонячно привіталася Лана.

– Для мене то він добрий, але як для людини, що на ногах з самого ранку, чи не надто ти весела?

– Я рада допомагати вам.

Ця дівчина – невиправна оптимістка.  

– А я рада, що в мене така чудова помічниця. Мені не приходили листи?

– З тих, що ви б точно хотіли б прочитати, прийшов лист з Королівського двору, – ще більш повеселіла від компліменту Лана. – Її Величність принцеса Тіана.

– Правильно. Те, що треба.

Відкинувши пишність, якої вимагали правила, там було написано, що мені потрібно відпочити, заспокоїтися і з новими силами через кілька днів зустрітися.

Так і зроблю. Лежачи у теплому м'якому ліжку, зовсім не віриться, що вчора я була серед холодних руїн, що пробиралася до лігва злочинців, що бачила бідних людей і вибух.

Треба виділити кошти, щоб теж допомагати.

***

Написала листа Ліліан. Не гарно призначати зустріч вже сьогодні, але якщо вона зайнята, то я попросила просто відправити листа з відмовою. Але дівчина погодилася, якщо я зможу приїхати в маєток Грехем. Не розумію, чому саме у її домі варто зустрітися, але прибула.

Яскраве сонце радісно усміхалося полям і деревам, коли я дісталася до саду й альтанки, де ми часто говорили та пили чай.

Зі здивуванням помічаю герцога, який сидить навпроти Ліліан.

– Маріелло! Рада бачити, – сліпуче усміхнулася і підійшла до мене дівчина.

– Взаємно, Лілі. Вибач, що пізно відправила листа. Мабуть, варто було відмовити мені, бо я завадила.

– Ні-ні, що ти. Хіба разом не веселіше?

Ні, якщо хтось планував побачення. За станом Ліліан не бачу Дейма. 

– Сідай сюди.

Лише коли вона відійшла, повертаючись назад на своє місце, я побачила спокійне лице хлопця. Абсолютно не розумію, що він зараз відчуває. 

– Приємно вас зустріти, панно Едкінс.

– Не менш рада нашій зустрічі і я.

Що за дивина? Він не дратується, коли бачить мене? Чи просто добре приховує це заради білої лані?

– Я відразу з радістю погодилася зустрітися з тобою, тому що ти так несподівано зникла з фестивалю. Я дуже хвилювалася.

– Вибач, що так вийшло.

Різко пробіг холодок по спині від спогаду про вчорашнє завершення вечора. 

– Гаразд, – не почувши деталей сказала Ліліан, Дейм теж зацікавився і впевнена, хотів почути, чому я так різко втекла, – тоді розкажіть мені про Весняний бал.

Очі дівчини горіли цікавістю.

– Нічого особливого, – сказав Дейм, – єдина різниця у пишності.

– З'їжджається найбільша кількість людей. А з особливого – бал проводиться у період, близько тижня, коли магія сильнішає, тому багато грандіозних реальних магічних трюків. Також, кажуть, у цей період люблять з'являтися божественні звірі.

– Справді!? – захоплено перепитала Лілі.

– Впевнений, що це не правда.

– Можливо.

Тоді я задумано спитала:

– Паниче Хольгер, розкажіть щось про чудовиськ.

Ліліан здивувалася, а тоді зблідла. Дейм глянув на неї та сказав:

– Не думаю, що…

– Що це історії для панн, звичайно. А от ви розкажіть.

А от ти купи слона. 

Я легенько напів посміхнулася, мило і ніжно, як тільки могла. Намагалася зробити м'який і зацікавлений, але і грайливий погляд.

– Тоді, можливо, про врятованих вами людей? Стільки всього про вас говорять, хотілося б знати, що ж цього правда, – з невинним личком, і кокетливим голосом сказала.

Ліліан трохи розгубилася, але не промовила жодного слова. Дейм же був в повному ауті, зблід, ставши схожим на бліду поганку, й недбало сказав:

– Це мій обов'язок перед країною.

– Ви такий скромний герой.

Променисто посміхнулася я.

– Прямо легко закохатися, – склавши губки бантиком, вже не витримавши гри, зі знущанням сказала я.

На мить на обличчі Даймонда з'явилося здивування, а в очах хвилювання. Та придивившись до мого кепкувального виразу лиця, він закотив очі. Не очікував, що я не серйозно?

– Неординарні у вас жарти, – сказав він.

– Неординарні у вас страхи.

Так боятися, що якась панна закохається в тебе? Що в цьому такого? Арне казав про його складне ставлення до нас, але щоб так... Новий запис:"Дейм, слабке місце – страх закоханих в нього дівчат".

Тепер же обличчя хлопця було справді роздратовано-холодним, а погляд погрожував спопелити на місці, на що я лише посміхнулася. В його очах я виглядаю нав'язливим стерво. За цим так весело спостерігати! 

Він продовжив люто витріщатися на мене. Гадаю, він думає щось на кшталт:"Шкода, що вона дівчина, я б їй врізав". Думаєш мені не байдуже?

Ліліан, що дивилася на цю картину, не знала, як повернути нейтральну атмосферу. Її врятував слуга, який покликав герцога:

– Паниче Хольгер, термінові новини.

– Вибачте, мушу відлучитися.

Ліліан полегшено видихнула, і коли хлопець відійшов, зникнувши з поля зору, то сказала: