Розділ 17. Фестиваль. Частина четверта

Зорі й далі танцювали сяйвом, яке то яскравішало, то темніло, поки ми компанією проходили вузькими, затишними, святковими, вуличками.

– Ліліан, знаєш, я бачила твій виступ і це було просто прекрасно!

– Не перехвалюй мене, Маріелло, – присоромлено сказала дівчина.

– Судячи з оплесків, хто зі мною не погодиться? 

А, я знаю хто не погодиться.

– Було дуже гарно, панно Ліліан, – сухо, максимально на що був спроможний, сказав Дейм.

Те, що увага трьох котиків була направлена повністю на Ліліан не змінилося, тому часом я в тиші слухала їхні розмови, або дивилася у бік Арне, який забавлявся з поведінки Дейма – благородного герцога, чорного лева, якого прозвали так насправді, а не лише я так його кличу. 

Прізвисько таке отримав за заслуги у боротьбі з чудовиськами, провів рік в Улузькому лісі, де був і мій брат Адам. У цьому місці, яке знаходиться біля Межі, й з'являються монстри, що наступають все далі й далі, знову й знову, тому більшість людей з ближніх сіл давно переїхали від епіцентру подій вглиб Авалейну. Напади бувають не лише там, а й у будь-якому лісі, та брат сказав, що саме в Улузькому відбувається особливий жах. Що він мав на увазі?

Арне глянув на мене, коли наші погляди зустрілися, легкий імпульс кольнув серце, а хлопець жестом запропонував змитися звідси, але похитала головою, на що він розчаровано надувся. Це змусило усміхнутися. 

Коли ми дісталися до тієї сцени, де місця були повністю зайняті, тому що багато людей хотіли побачити славнозвісного фокусника, про чиї виступи знав кожен. Аристократи дуже часто запрошували його до себе, попри те, що чоловік простолюдин, а не багаті люди з вуст в уста переповідали шоу тим, хто не зміг його побачити.

Хлопці, крім Арне, й далі не помічали нічого крім Ліліан, розмовляли з нею й завуальовано сперечалися між собою.

Я не дочекалася початку вистави, бо вдалині зі здивуванням помітила граціозну, з холодним виразом лиця, панну, чиї очі уважно, не відводячи погляду і ніби не кліпаючи, вдивлялися у фестиваль. Жодна деталь не оминалася, вона ніби шукала відповіді на питання, одночасно чекаючи чогось. Постать, що потрапила в поле зору, я не могла ні з ким переплутати, і запросто могла впізнати здаля. Я підвелася й пішла, швидко кинувши іншим:

– Я скоро повернуся.

У спину почула, як Арне й Ліліан одночасно спитали:

– Ти куди?

Постать у капюшоні повернулася спиною й змішалися з натовпом. 

Але коли люди пройшли повз і ми віддалилися так, щоб компанії, з якої я прийшла, не було нас видно, то  дівчина розвернулася й направила погляд на мене. Що тут робить принцеса?

– Доброго вечора, панно.

– Доброго й вам, Маріелло, – відповіла дівчина. — Якщо вже ми тут зустрілися, отже можете допомогти. Треба піти в тихіше місце, ходімо.

Я не питала всього зараз, все одно не відповість, поки хоча б не дійдемо до того місця, в яке вона веде. Відкритий дах над книгарнею був тісним, але точно безлюдним місцем, куди нас впустили, ніби принцеса тут бувала не раз. Але що їй тут робити? Що вона тут зараз робить?

– Не зважаючи на те, що мені весело на сьогоднішньому фестивалі, якщо задуматися про причину, через яку цей день обводять червоним у календарі, то гучність і яскравість свята здається недолугою і недоречною, – щоб хоч з чогось почати розмову, проговорила свої думки.

– Хіба так не часто буває зі святами? Трагедія стає приводом для розваг.

Вона не поспішала щось пояснювати, а я знала, що немає сенсу щось випитувати, поки сама не захоче – не розкаже. 

Холодний вітер віяв у всі сторони, дмухаючи у вуха, поки небо, ніби море, буяло зорями-перлами.

– Останнім часом я відвідую багато масових зібрань людей. Будь-яких.

– Навіщо? – не витримала я паузи після цих слів. Їй-богу, ніби слова платні, тому їх доводиться діставати кліщами.

Вагаючись, Тіана неспішно проговорила:

– Тому, що люди зникають. Їх викрадають. Ймовірно – работоргівля. Ти ж розумієш, що це заборонено?

Вже й не питаю чому принцеса займається цим особисто, а не залишила гвардії чи навіть Каллену.

– І чим же я можу допомогти?

– Насправді – не знаю.

Так, стоп. Якщо допомоги від мене фактично ніякої, то навіщо так ризикувати та мені це розповідати? Надто важлива інформація. Невже мене перевіряє? Чи не розпатякаю, чи причетна до цього моя сім'я, тому що завжди в таких змовах перевіряють першими найвпливовіших?

– Все тут якесь дивне і бракує інформації.

– Що не так?

– Хоча б те, що зникають будь-які люди. Не лише молоді, придатні до роботи, і сироти чи самотні, яких не будуть шукати, а будь-якого віку, здоров'я, зразкових сім'янинів, достатньо заможних. Тому спочатку я не вважала це работоргівлею. Також обурює й дивує нахабство – викрадати просто серед подібних свят, на вулиці, часом під виглядом лицарів гвардії. Якби не випадкова удача, цього всього ніхто б не зрозумів і не пов'язав. 

Задумавшись, Тіана дивилася в далечінь.

– Не так давно зникла донька маркіза Блавеса. Якби не це, зв'язати усі зникнення не вдалося б. У ході ретельного розслідування, яке, звичайно, прості люди потрібним чином не отримували, знайшли близько сотні викрадених, яких везли на Південь. Для чого – так і не зрозуміло, бо перевізники проковтнули отруту до того, як встигли у них хоч щось спитати.

Знову задумлива пауза.

– Але Маріелло, ця кількість знайдених людей мізерна порівняно із записами зниклих з архівів навіть трьох міст за останні п'ятнадцять років, якщо ж порівняти із ранішими й давнішими архівами, то людей щезає в три рази більше, але за останній рік – у сім разів.

Може вона просто ділиться переживаннями? Те, що відбувається й справді жахливо і це потрібно зупинити, але… Це не моє.

Якщо влізти в будь-які, особливо такі жорстокі, змови, потім я не виберусь з цього виру інтриг. Особливо, коли я вже у щось вплутана, і не знаю у що. Поки Мануель і Жаклін сидять тихо, але в тому то й справа, що вони все роблять нишком.