Розділ 14. Фестиваль. Частина перша

Небо блакитним однотонним простирадлом вкривало запашні зелені луки, поки я посеред саду лежала на пухкій перині, яку для мене поклали. Довкола стояли декілька таць з вже пустими чашками чаю і тарілками печива. Так я читала.

Пройшло два тижні після мисливських змагань і за цей час слава про неприпустимого учасника розійшлася по всіх усюдах. Головне, що принцеса задоволена, а так – байдуже.

Сьогодні ввечері відбудеться найбільший щорічний фестиваль на честь загиблих воїнів, що боролися проти чудовиськ, та з часом свято стало для всіх померлих.

Аристократи цього разу проводять бал у герцогстві Хамбер, піти туди мені означає засунути руку прямо у схованку змії. Тому позбуваюся запрошення разом із черговим листом від Мануеля.

Сьогодні збираюся на ярмарку простих громадян, хочу змішалися з ними та провести вечір не з пихатими "блакитнокровними", а більш звичайно. 

Треба вибрати простий одяг, щоб ніхто не запідозрив дворянського походження. 

***

Дочекавшись вечора, я дісталася потрібного місця. Стрічки, ліхтарі різні сяйливі прикраси прикрашали кожен куточок, поки жонглери, музиканти й інші артисти закликали людей на шоу.

Роздивляючись товар, де були різні закуски й напої, одяг, прикраси, ремісничі вироби, я не помітила, як врізалася в когось. 

Такі ж під прикриттям як я фаворитики витріщилися на мене, а я на них.

– Вибачте, будь ласка, – сказала, тоді самими губами, без звуку, додала: – Ваша Величносте.

– Нічого страшного, – спокійно відповів він.

Не думала, що всі вони прийдуть сюди, але це не так дивно. Впевнена, Ліліан вибрала це більш звичне й затишне для неї місце, а вони попленталися за нею.

– Привіт! Як неочікувано тебе зустріти! – радісно сказала дівчина, повертаючись з рожевими стрічками в руках від прилавка.

– Рада побачитись.

Я і Лілі задоволені тим, що зустрілися, а весела трійця – ні. Чи парочка, бо здається, Алан ставиться до мене нейтрально. Але Каллену і Дейму й один одного достатньо, ще одного конкурента на увагу білої лані – мене – вони не витримують. Проте всі ввічливо привіталися.

– Ми якраз збиралися на виставу, хочеш з нами? – поцікавилася світловолоса дівчина.

– Надіюся, твої супутники не проти, – скорчила тужливе личко.

Всі троє хором:

– Звичайно, ні.

Ліліан радісно плеснула в долоні.

– А як називається?

– "Бризький діамант". Кажуть, буде неймовірно цікаве розслідування. 

Я стиснула губи, бо бачила цю виставу — жахлива нудота. Ми якраз пішли на неї з татком, він був розчарований, очікував зовсім іншого, а я з усіх сил стримувалася, щоб не сказати:"А я казала!".

Тоді ми втекли з п'єси й пішли їсти курячі крильця. До речі, соус до них був просто неймовірний.

Але ж зараз слідкувати збираюся за іншою сценою.

– Має бути захопливо! Я таке люблю.

Коли п'єса почалася – набралося повне шатро людей, так само як і коли я була вперше.

Місць поряд з компанією не вистачило, бо я купувала білет пізніше ніж вони, тому сиділа поодаль. Так навіть краще – буде зручніше спостерігати. Ліліан сумно на мене глянула, але сіла дивитися п'єсу.

Всі ліхтарі й лампи, крім тих, що біля сцени, погасили й м'яка напівтемрява оповила приміщення.

Вистава була нудною, бо їй, як детективу, не вистачало динаміки. І це, м'яко кажучи. 

Головна увага зосереджена не на розслідуванні, а на тисячі й одній ночі розповідей про роботу і виготовлення механізмів: годинників, підйомних мостів тощо. Це довго й пісно, що враження, ніби я на лекції для будівельників.

Трійця кавалерів згодна з моєю думкою, але тактовно мовчить, поки бачать захоплення і схвильованість історією Ліліан. 

За тим, що я прочитала у книзі "Біла лань", дівчина захоплюється механізмами, тому все, про що говориться у п'єсі, має бути зрозумілим лише для неї.

Так, мені здавалося з вами буде цікавіше, а я швидко засумувала.

Місця потроху почали звільнятися, люди невдоволені йшли далі, у пошуках розваг на ярмарку. Поки на задніх рядах не залишилася нікого, крім мене, я зібралася підсісти до них. 

Та переді мною із кольоровою димкою з'явився білявий юнак і сів, закинувши ногу на ногу. Я аж підскочила.

– Здається, ми з тобою одного поля ягоди.

– Тьху, налякав, – вхопилася за серце.

– Варто тобі звикнути. 

– Ти що тут робиш? – невдоволено спитала. 

– Те саме, що і ти – спостерігаю, – як завжди, з глузливою фізіономією сказав Арне.

– Для цього не обов'язково з'являтися переді мною.

– Мені стало нудно.

– Це моя проблема? – вигнула брову.

Він пожав плечима.

– Навіщо тобі взагалі спостерігати за Ліліан? – спитала.

– А тобі?

Так очевидно, що я це роблю?

– Все просто — для мене це лише розвага, – кажу йому.

Мить мовчання, ніби він вагався говорити чи ні, але таки промовив:

– Я почув про дівчину, яка вкрала серце мого друга і вирішив знайти її.

– Навіщо? Що в цьому такого?

– Хочеш дізнатися?

Я кивнула.

– Тільки коротко і без подробиць.

Ну так, розповідати особисте про інших не надто гарно.

– У Дейма складалися не надто хороші стосунки з дівчатами, м'яко кажучи, він їх недолюблював.

– Чому?

– Нагадай-но мені умову.

Я замовкла.

– Добре, далі.

– А тут, одного разу, приходить до мене, що вже саме по собі робить рідко, лише по важливих справах, весь світиться, прямо світлячок, і пурхає метеликом, а не ходить. А наступного п'яний, ледь не в сльозах, завалюється серед ночі.

Хотіла б я це побачити, бо Дейм завжди виглядає, ніби з нього і краплю крові, коли ножем проткнеш, не вичавиш.

– А причиною є одна й та сама панна, от я й цікавлюся, хто так кардинально змінив мого друга.

– І що, багато цікавого надивився?

– Достатньо.

Це підігріває мій інтерес, можливо, є дівчина, яка розбила серце Дейма так, що змусила недружньо ставитися до всіх інших, але Лілі для нього виключення? І чого він тоді так розхвилювався? Побачив білу лань з кимось іншим?