Розділ 13. Полювання. Частина третя

Королівський двір зустрічає такою розкішшю, якої більше ніде не побачиш. Рідкісні рослини та дерева, фонтани, статуї, квіти й звичайно сам замок, який ніби зійшов з картини майстерного вигадливого художника. Мене провели до закритого саду, куди не можна прийти без дозволу королівської особи. Здавалося, всі види троянд морем зібралися тут. 

З благородно прямою поставою, серед найрідкіснішого виду метеликів із золотистими, у синіх візерунках крилами, які літали всюди, принцеса неспішно робила ковток з чашки, коли я дійшла до столика з солодощами.

Тіана махнула рукою, щоб лицарі відійшли достатньо далеко. Після офіційного привітання, вона довго не тягнула і відразу перейшла до справи, для якої мене покликала:

– Хочу попросити вас взяти участь у мисливських змаганнях як учасник турніру, – після ковтка чаю вона спокійно і впевнено додала: – Я знаю про ваші уміння їзди верхи та стрільби з лука.

Я не втримала здивування, брови поповзли вгору. Навіть боюся цікавитися звідки. Просто підкупила когось зі слуг? Навряд, знають лише вибірково одиниці, що вірніші за собак. Не вірю, що вона досягає свого грубою силою. Зробила комусь настільки вигідну пропозицію, здійснила найбільшу мрію? Найняла когось, щоб слідкував? Навіщо їй в цілому інформація про мене? Перевірити яка я людина, чи надійний союзник? Шкода, бо прислуга нічого хорошого про мене не сказала.

– Це в обмін на моє бажання? – уточнила.

– Наскільки я пам'ятаю, що ви обіцяли беззаперечну і максимальну допомогу у будь-якому питанні. Так от, це частинка цього питання.

Частинка? З нею треба бути обережнішою в словах.

– Я не виграю змагань.

– Я й не прошу. Участі буде достатньо, але високе місце в рейтингу, звичайно, зовсім не завадить. Взагалі, чим ближче до першого місця, тим краще.

– Для чого вам це? – поцікавилася я.

Принцеса загадково подивилася мені в очі.

– Так у мене буде аргумент для переконання короля допомогти мені, прийняти мою сторону.

– Тобто?

– М-м… Якби довести королю, що панни можуть те ж, що й паничі. 

Я сперлася на спинку стільця, але не занадто, щоб не виглядати невиховано.

Особливого вибору у мене немає.

Встаю і підхожу до неї. Я, приклавши руку до серця, з прямою спиною, як лицар поклонилася принцесі та встала на одне коліно.

Тоді взяла її руку і поцілувала тильну сторону долоні.

– Як накажете, моя королево.

Тіана посміхнулася.

– Чому ти так мене називаєш?

– Звичайно тому, що я так виражаю повагу, вдячність і захоплення.

Я підморгнула їй. Ну і звичайно, тому що це відображає наш план.

Тіана точно зрозуміла натяк на те, що у нас все вийде і я буду допомагати з її ціллю.

– Я, як ваш вірний пес, буду слідувати за вами.

– Скоріше, як хитра лисиця, виконувати підступні доручення.

Піднялася, закинула руде волосся за плечі, і додала:

– А що, підходить.

Ми обидві усміхнулися одна одній.

***

Вдалині я побачила знайоме обличчя. Схожа на ніч дівчина, зазвичай зі спокійним виразом лиця, дивилася не менш шокованою.

Я помахала їй рукою і променисто посміхнулася. Вона кивнула зі схваленням.

Король глянув у сторону Тіани, тоді щось шепнув їй на вухо. Його біляве волосся було таким же ж, як в Алана, зовсім не помітно подібності з принцесою. Жваві рухи та усмішка, але з якоюсь гордовитою величністю.

У поле зору потрапило обличчя Каллена, його не порівняти з тим, яке було, коли він дізнався, що я теж беру участь. Дейм встиг надивуватися, коли спостерігав за моїм полюванням. Алан виглядав не краще за Каллена.

Дісталась до саду герцогства, куди перейшли з галявини аристократи. Тут була встановлена, оздоблена дорогими гардинами, сцена, де оголосять переможця.

Підрахунок балів скінчився. Всі присутні явно з інтересом і хвилюванням зиркали у мою сторону. Не хвилюйтеся, як би я не хотіла, мені не виграти.

З невеликого, схожого на сцену, підвищення нещодавно встановленого на поляні донісся голос:

– І переможцем цьогорічного мисливського турніру стає…

Чоловік робить паузу і сурмлять на весь ліс. Напруження просто таки витає в повітрі, моя присутність і кабан точно підливають масла у вогонь. 

Кумедно.

Як змінилося ставлення людей на початку дня і в кінці… Незабутнє видовище. Спочатку обурення і сміх, тепер занепокоєння. Як тільки зрозуміли, що мене не варто недооцінювати.

– Герцог Дейм Хольгер. Привітайте переможця!!!

Почулися, я просто впевнена, полегшені й гучні крики, оплески та свист. Голова загуділа, хотілося затиснути долонями вуха, але я лише наморщила лоба.

***

Під час спокійної перерви у суспільстві Тіани й ще декількох панночок з якими вона мене познайомила (хоча, звичайно, я про них чула, бо у дворян всі знають все один про одного ще до знайомства), ми розмовляли про все і ні про що конкретне, окрім того, що я детально переказала як вполювала драгарця. Всі пані уважно і захоплено вислухали, а тоді, перебуваючи одна одну, стали хвалити.

– Це чудово! Скільком задавакам ви втерли носа! 

Ловила на собі заздрісні погляди, скільки пихатих панн хотіло б хоча б один раз побути у суспільстві принцеси. Тоді перейшли на іншу тему:

– Як думаєте, цього року хтось стане "лілією"? – спитала графиня Белойз, дружина найвідомішого власника алмазних шахт, а сама вона за чутками власниця казино.

Дуже цікаво чи це правда, бо доволі впливова жінка.

Дейм минулі два роки не дарував нікому подарунка призначеного для найкращої панни, чим підкреслював своє ставлення до одруження.

Щороку це якась дорога і цінна прикраса, цього року – амулет у формі лілії з червоного алмазу, що є символом найгарнішої, найрідкіснішої, як цей алмаз, і найблагороднішої, як лілія, панни. 

– А що змінилося? – спитала віконтеса Гранд, про неї особисто нічого не чула, але її молодший брат головний секретар короля.