Розділ 4. Бал. Частина перша

Сьогодні свято Північного Затемнення. Рівно п'ятнадцять років тому, в цей день, Сонячне затемнення допомогло авалейнським воїнам побороти перший напад чудовиськ. Люди знали про існування магічних істот, але настільки рідко їх бачили, що багато хто вважав це вигадками. Ніяких досліджень або спостережень, щоб знати хоч щось, не проводилися, поки одні не зачіпали інших. Тому навіть зараз не зрозуміло, чому, коли місяць закрив сонце, здібності й сила монстрів ослабла.

Цей день став символом перемоги з неочікуваними ворогами та віри в те, що природа на нашій стороні, тому в цей день проводиться один з обов'язкових балів для усіх дворян. Сьогодні точно буде щось дуже потішне, коли зберуться всі герої, тому я в очікуванні потерла долоні.

***

Прибуваю трохи раніше, тому що на святі усіма силами маю не просто привернути увагу до свого дизайну – це не складно, а скласти позитивне враження.

Цього року бал проходить у відомій Дзеркальній залі герцогства Грехем, всі стіни якої зроблені із кристалів сріблясто-сірого кольору, вони відбивають світло так, що кімната з них схожа на величезний калейдоскоп. Кожен рух змінює барви, ця гра зображення неймовірно заворожує. Особливо прекрасно буде спостерігати, коли почнуться танці. Від синхронних і симетричних змін кольорів на стелі неможливо відірвати погляд.

Вечір тільки починається: чути неголосні світські бесіди, танцюють виключно декілька пар, тиха атмосфера, всі чекають на когось відомого, поки дехто збирається вести свої справи та договори. Звук сурми розвіяв такий настрій і сповістив про прихід нових гостей, тоді вартовий оголосив:

– Прибули Його Величність другий принц Алан і Її Величність принцеса Тіана!

У залу зайшли чорнява, з темними очима, схожа нічне небо, дівчина. Така ж холодна у рухах, манерах, погляді. І протилежний їй світловолосий юнак, чия ласкава усмішка і погляд блакитних очей з кожним наступним балом миттєво крали нові серця. Незабаром сповістили про прихід Дейма – молодого герцога Хольгера. Його завжди безпристрасне спокійне гарне обличчя привертало не менше уваги, ніж принц і принцеса. Чорне волосся, бурштинові очі, хода, спокійний вираз обличчя – все в ньому говорило про силу і якесь благородство. 

Я їм солодощі, так що аж за вухами лящить, з якимось лимонадом, який весь вечір носять слуги, і спостерігаю за всіма. Я нікуди не поспішаю, поки закуски не закінчаться, нудно мені точно не буде. 

Думаю, котики вже винюхують свою здобич. Я глузливо дала кожному прізвисько одного з представників сімейства котячих. Алан – леопард, а Дейм — чорний лев. А де ж біла лань?

Ще пройшло хвилин п'ятнадцять до того, як прозвучало оголошення.

– Її Світлість панна Ліліан Грехем прибула!

Сукня небесно-блакитного кольору з пишними рукавами робили її постать тендітною, а вигляд ще більше схожим на ангела.

Здається, з цього почнуться не лише мої проблеми, але й розваги. Зручно сприймати все за "сюжет", тоді все, що відбувається, відчувається грою, спектаклем, а отже, я сприймаю це простіше і за веселощі. Найцікавіше почнеться, коли ще два учасники прибудуть і почнеться "боротьба". Поки я продовжувала спостерігати зі сторони, до моїх вух донеслося:

– Гляньте на сукню леді Ліліан, видно і те, що герцог Грехем не шкодує грошей для своєї доньки, і те, що у леді хороший смак. Вона виглядає дуже красиво і не дивлячись на напів простолюдинське походження знає собі ціну, – вони спеціально говорили так, щоб я почула.

– На відміну від тієї, що прийшла не зрозуміло як і в чому, – на це я лише відвернулася і закотила очі.

– В неї є хоч якась повага до суспільства? – не вгавали дівчата.

– Теж не розумію, що це на панні Маріеллі Едкінс? Вона ж любила чим яскравіший, хоч і без жодного смаку одяг, а зараз, ніби замотана в простирадло, – після цього трійка розсміялася.

Думаєте мене це обходить? Більше ні. Не тоді коли мені чекає щось смачненьке. Доки перекушувала запропонованими вже солоними закусками та одночасно слухала плітки про себе, переді мною з'явилося двоє відомих красенів: Каллен і Дейм. 

Каллен – для більшості звичайний віконт, популярний серед дам через вродливу зовнішність – брюнет із зеленими очима та засмаглою шкірою, але насправді голова інформаційної гільдії. Такий собі шпигун короля і секретний агент, шукає злочинців з особливих справ, з'ясовує чужі таємниці за дорученням Його Величності. Його прізвисько – пантера.

Сто відсотків прийшли пригрозити, щоб не чіпала Ліліан. Не знаю чи говорила вона їм про моє вибачення чи ні?

Алана немає з ними, бо він зосередився на допомозі Ліліан у всьому, а не на розбираннях з кожним, хто посмів не так висловитися про неї. Арне ж той, хто вважає Ліліан хорошою актрисою. Книга обривається і цей "герой" ще не має почуттів до неї, але, враховуючи, що все крутиться навколо білої лані, я просто впевнена, що так станеться. Тому включаю його до списку котиків, хоча й останнім, з прізвиськом білого тигра.

Часом, коли читаєш і в книзі кілька любовних претендентів, можеш точно сказати, з ким не залишиться головна героїня, хоча б і по тому, скільки часу виділяють певним героям. Проте не в цьому випадку, де кожному приділяють приблизно однакову кількість епізодів з Ліліан.

Після мого реверансу, я офіційним тоном сказала:

– Щиро рада вас вітати, Ваша Світлосте та…

Не встигла договорити, як розгніваний голос Дейма перебив:

– Леді Едкінс, просто зізнайтеся чесно, щоб уникнути більшості проблем, що ви задумали?

Їхня злість і недовіра цілком зрозумілі, тому я, схиливши голову, покірно сказала:

– Я щиро каюся у своїх вчинках, і вдячна добродіям, що залишили мою помилку в таємниці.

– Ваші слова не коштують і мідяка, хто повірить, що ви змінилися так швидко?

– Я ж впала у Даньон, тоді чому ні?

– І озеро, що дарує божевілля чудом зробило вас доброю? Радійте, що у вас ще все нормально з головою, – втрутився Каллен.